Для Вас, батьки

 

Режим дня

Чим зайняти дитину у НС

Як подбати про дитину, якщо ви знаходитесь з нею в укритті

Тихі ігри

Консультація для батьків

"Кращі дитячі ігри для приміщень"

"Роль сім'ї у формуванні мовленнєвої компетентності дитини"

Мабуть, кожну родину, де росте малюк, непокоїть питання: як забезпечити повноцінний розвиток дитини в дошкільному віці в цілому та мовленнєвий розвиток зокрема.

Мовленнєве виховання дитини починається в ранньому віці. Навички правильної мови, як і всі хороші навички, набуваються в сім’ї. Все те, що роблять батьки для загального та мовленнєвого розвитку своєї дитини не забутнє для самої дитини. Розвиток мовлення дитини, що закладене у сім’ї, розвиток в ній художніх смаків, має велике значення для подальшого життя. Сім’я може і повинна допомагати дошкільному навчальному закладу, а потім і школі в справі виховання культури рідної мови.

Мова будь-якої людини збагачується  і вдосконалюється впродовж всього життя. А найважливішим періодом її розвитку є період дитинства, коли відбувається інтенсивне освоєння засобів мови, форм і функцій мови, письма і читання, культури мовлення.

Мовленню потрібно вчити перш за все шляхом прикладу. Чує дитина правильне мовлення, чітко і ясно сприймає його, мало-помалу добрі навички набувають могутню силу звички. Якщо вухо дитини сприймає який-небудь неправильний діалект, те чи інше неправильно вимовлене слово і також непомітне останнє стає його другою звичкою.

З вадами мовлення важко боротися як педагогам, так і самій дитині. Тому важливо, що і в якому стані сприйме слух дитини в найбільш сприятливі роки його життя. В цей час закладається фундамент, на якому пізніше будується все його мовлення. Це повинні пам’ятати батьки і всі ті, хто  оточує дитину.

Вся увага та старання батьків повинні бути направлені на те, щоб діти чули мову правильну, чітку і логічно послідовну, без помилок та вад.

Ніяке сюсюкання, підробка під лепет дітей, не припускається. Розмовляти з дітьми потрібно звичайною, правильною мовою, але мовою простою і, головне, розмовляти повільно, чітко і голосно. Мова дорослого повинна бути доброзичлива, м’яка, лагідна, емоційна й виразна, звучати плавно, мелодійно. Не допускати у спілкуванні з дітьми спотвореної вимови слів, вимовляти завжди слова правильно, як за звуковим складом, так і за формою. Треба прислухатися, чи правильно звучить запитання дитини, а потім на нього відповідати. У розмові з дітьми батьки повинні враховувати рівень їх мови, але разом з тим його власна мова повинна бути більш досконалою: різноманітною за побудовою речення, багатою за словником, виразною за інтонацією. Спонукаючи дитину до запитань, розвивається її пізнавальна активність, забезпечується повноцінний розвиток дитини.

Більш всього можуть дати своїм дітям в їх дошкільний період самі батьки. Систематизувати хороші навички в справі розвитку мовлення дітей звичайний обов’язок самої матері.

Потрібна цілеспрямована послідовна робота з розвитку усного мовлення дитини з використанням народної творчості, звичаїв, традицій, визначених природних та історичних особливостей свого краю.

Якщо б батьки в певній мірі розуміли, яке величезне значення для духовного та всебічного розвитку дітей має обдумане, відповідно їх інтересам словесне спілкування з ними, вони знаходили б більше часу для занять зі своїми дітьми.

Від простої зрозумілої пісні, казки, образно і захоплююче розказаної де-небудь на дивані, який вміщує і матір, і дітей, виразно прочитаного вірша чи оповідання за столом, біля якого зібралася вся сім’я, душа дитини розцвіла б і набула хорошого враження добра і краси, яке залишає в ній незабутні сліди.

Яке б було щастя для окремої дитини і для культури народу, якби батьки зрозуміли, що мова є головним предметом в справі виховання, зрозуміли б значення особливої ролі і відповідальності в справі розвитку мовлення підростаючого покоління. Знімаючи з себе відповідальність, передаючи її навчальним закладам, вони наносять своїм дітям величезну шкоду.

Сім’я є тією ареною, серед якої формується і розвивається розум дитини, його смаки і інтереси, а це все є фундаментом правильної, літературної усної та писемної мови. Саме у сім’ї складається те чи інше відношення до літератури. Домашні сімейні читання, розповіді в сімейному колі, живі бесіди дітей з батьками та близькими людьми дають направлення літературному розвитку дітей, а також розвитку їх мовлення.

Бажано мати в сім’ї хоча б невеличку дитячу бібліотеку. Привчаючи дитину бережно ставитися до своїх перших книжок, буде закладено прагнення зберегти їх, як найкращих друзів, на все життя.

Правила, яких потрібно дотримуватися батькам під час спілкування з дітьми.

1. Мова батьків, усіх членів сім’ї – це перший зразок, який наслідує дитина. Навіть якщо Ви мовчазні від природи – все одно постійно говоріть з малюком.

2. Супроводжуйте свої дії словами! Але не говоріть у порожнечу – дивіться малюку в очі. Це особливо важливо, якщо Ваш малюк надто активний і постійно рухається.

3. Завжди підтримуйте прагнення дитини до спілкування, вислуховуйте її уважно, не обривайте. Відповідайте на всі питання спокійно, неквапливо, чітко, виразно, голосом середньої сили, правильно виголошуйте звуки і слова – це допоможе малюку швидше опанувати правильну вимову.

4. Шануйте дитину! Давайте їй можливість чути себе і Вас. Під час розмови намагайтеся вимкнути телевізор, радіо тощо.

5. Ніколи не сюсюкайте з дитиною і не відтворюйте неправильну мову дитини.

6. Говоріть повільно, простими словами, короткими фразами, витримуйте паузи між фразами, тоді й діти, наслідуючи Вашу мову, навчаться правильно говорити.

7. Постійно читайте дитині добрі вірші, казки, розповіді, перечитуйте їх декілька разів, діти краще сприймають знайомі тексти.

8. Не вимушуйте дитину вивчати довгі вірші, не перевантажуйте мовним матеріалом.

9. Чітко називайте нові предмети та їх ознаки, спонукайте дитину до обстеження предмета.

Особливу увагу приділяйте розвитку дрібної моторики, бо вона безпосередньо пов’язана з розвитком мови. Ліплення, малювання, ігри з дрібними предметами – усе це допоможе мові, а в майбутньому – в опануванні письма.

Рідна мова відіграє унікальну роль у становленні мовленнєвої особистості дитини дошкільного віку. К. Ушинський назвав рідну мову «Цвітом духовного життя нації», порівняв її з квіткою, яка ніколи не в’яне і вічно розвивається.

В сім’ї, де високо цінується  знання рідної мови в повсякденному житті, де приділяється увага вивченню рідної літератури, де можна чути художнє слово, розвивається мовлення чітке, образне, літературне, де підтримується навіть невеличка зацікавленість літературних знань, мовлення дитини не може не розвиватися правильно і всебічно, не можуть не сформуватися здорові навички і смаки.

Опанування дітьми дошкільного віку правильного мовлення  створить надійне підґрунтя для їхнього успішного шкільного навчання.

«Золоті правила виховання дитини в сім’ї»

 

   1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім’ї емоційного комфорту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв’язку і взаємодії із садочком та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки дитини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім’ї, бажаний результат виховання.

 

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка - за рухливість, флегматика - за повільність, неврівноваженого - за плаксивість.

2. Під час їжі.

3.Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої - злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців - до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, - значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шанажувати батьків.

Ні — виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів). Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках. Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси. Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином. Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати. Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо. Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини. Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов’ю та розумінням!

 

Як зняти дитячу агресію.

1.Замислитися над причинами такої поведінки.

2.Якщо причина агресивності – дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.

3.Не карайте малюка фізично.

4.Не кричіть, не звинувачуйтедитину у вчиненому. Це не допоможе.

5.Cпробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.

6.Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.

7.Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще – плаванням.

8.Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходиться вдома у доступному місці.

Консультація для батьків

  Що важливо знати про дитину

3-х років

Діти 3-4 років стають більш рухливими і допитливими, збагачуються їх мовні можливості, розвивається уява, зростає почуття контролю і відповідальності. Діти залюбки вчаться, оволодівають світом навколо себе; їх допитливість проявляється у численних питаннях «Чому?». Діти на цій стадії починають ідентифікувати себе з людьми, чию роботу ї характер вони здатні розуміти і високо цінувати. Бажання робити «як дорослі» задовольняється у грі, в якій малята за допомогою фантазії моделюють, відтворюють соціальну реальність, приміряють на себе дорослі ролі, беруть відповідальність за їх виконання. Діти вперше усвідомлюють те, що життя для них має ціль.

Молодший дошкільний вік – це період переходу від предметної діяльності до гри. Гра, малювання, конструювання, ліплення, аплікація почитають формуватися як самостійні види діяльності.

У цьому віці малята вже знають про призначення різноманітних предметів побуту, однак способами їх використання володіють недостатньо. Увагу дитини починають привертати нові предмети і явища, складні дії з ними, вона намагається експериментувати: уважно розглядає конструкцію машинки, подивляється до слідів, які залишає пензлик. Так починає розвиватись допитливість та інтерес до навколишнього світу – важливі показники розвитку.
Вік 3-4 років – сприятливий період для розвитку наочно-дійового мислення; діти в цьому віці – діячи! А не спостерігачи. Тому слід забезпечувати умови для їхньої різноманітної діяльності – обстеження, складання, випробування, конструювання, сортування, імітації тощо.
Дидактичні ігри, малювання, ліплення, аплікації, побутова праця, праця з елементами практичного експериментування в природі – важливі складові виховного процесу що сприяють розвитку сприйняття, наочно-дійового та наочно-образного мислення.
Для трирічної дитини особистість дорослого ще доволі значна. Тому на загальний психічний розвиток дитини краще впливають спільні дії батьків з дитиною. Необхідною умовою доброго самопочуття та розвитку маленької дитини в дитячому садку є довіра і приязність до вихователя.

У другому півріччі доцільно спонукати малюків до певної самостійності. Важливо вчасно помітити намагання дитини виконувати самостійно ті чи інші дії та підтримати позитивною оцінкою незалежно від результату. Ініціативні дії дитини, навіть якщо вони закінчуються невдачами, є свідками активності. Дитина, якій цікаво, яка відчуває певну свободу, швидше стає самостійною. Численні заборони, негативні оцінки, примушування для дітей цього віку психологічно недоцільні. Краще ті чи інші успіхи дитини порівнювати тільки з її власними минулими і майбутніми результатами ( Вчора ще не вмів, а сьогодні вже навчився), а не з результатами інших дітей.

З розширенням досвіду, досягненням успіхів у різних видах діяльності, переживанням позитивних та негативних оцінок з боку рідних та інших значимих дорослих у дитини формуються стійкі риси поведінки, почуття гордості (власної гідності) і сорому, особистісне ставлення до оточення – до дітей, дорослих, предметного світу, природи, до самого себе, певні потреби, мотиви діяльності. Це дає підстави називати дитину 4-го року життя особистістю, що росте, розвивається, ускладнюється, удосконалюєтьс

Новими утвореннями у психіці дітей є потяг до спілкування та сумісної діяльності з ровесниками, перехід від гри «поряд» до гри «разом». Виокремлення себе від оточуючих, порівняння себе в іншими людьми.

Як не втратити рідне.

ДЛЯ

 УНИКНЕННЯ ПОМИЛОК У ВИХОВАННІ

ТА НАЛАГОДЖЕННІ

ДОВІРЛИВИХ СТОСУНКІВ З МАЛЕЧЕЮ

Це - порадник татам і мамам, яким іноді важко зрозуміти свою дитину і вибрати потрібну тактику виховання в тій чи іншій ситуації. 
      Запропоновані знання і практичні поради охоплюють періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства, пояснюють їх особливості і стратегію правильної поведінки батьків та їхніх дітей. 
Вони спрямовані на формування порозуміння і взаємин між ними.
   Природа і виховання посприяли тому, що всі люди різні: немає однакових батьків, як немає й однакових дітей. Кожен із нас - неповторна особистість. Саме цим пояснюється відсутність єдиного універсального рецепту виховання дитини в сім'ї. Проте є об'єктивні дані, пов'язані із закономірностями психофізичного розвитку особистості в цілому і в кожний віковий період зокрема. Знання цих даних дозволяє не тільки забезпечити своєчасність і повноцінність її розвитку, але й створити для Цього процесу найсприятливіші умови. Ці умови мають враховувати не тільки потреби, але й можливості дитини, сприяти поліпшенню мікроклімату в сім'ї.

   Кожна дитина, незалежно від віку, відчуває природну потребу у фізичній і психологічній безпеці. Створювати умови для безпечної поведінки малюка має сім'я, організовуючи сімейне виховання з позицій інтересів дитини. Але ці інтереси завжди мають зворотний зв'язок: у перспективі - це гарантована захищеність самих батьків. Але як її досягти? У чому полягає мудрість сімейного традиційного  виховання?
   Як показує багатовіковий досвід, формула здорового батьківства виводиться з двох основних компонентів - із любові і вимогливості як до дитини, так і до себе. Ці компоненти є рушійною силою для цілої системи стимулів і стримувань поведінки. Зосередженість тільки на любові і недооцінювання вимогливості може викликати неповагу до батьків і їхнього авторитету. Авторитарність, командний стиль виховання створює гнітючу атмосферу в сім'ї, ображає малюка і дає йому підстави вважати, що його не люблять, що він нікому не потрібний. А це значить, що в прояві почуттів потрібно завжди прагнути до їх розумного балансу. прагнути до їх розумного балансу.

  

 

 

 Що необхідно для досягнення достатнього ступеня психологічної захищеності в сім'ї і батьків, і дітей? 
   Насамперед це:

·   встановлення певних меж діяльності - не жорстких, але й не безконтрольних;

·   навчання і стимулювання адекватного прояву емоцій;

·  встановлення для самих батьків певних принципів і норм поведінки, а саме:

· прийняття малюка таким, який він є від природи, без критики й осуду;

· повага і схвалення дитини як особистості, а не внаслідок її догоджання батькам;

· визнання того, що потреби дитини в створенні умов для її повноцінного розвитку - законні;

· розуміння значимості дитини для батьків і для держави;

· виконання стосовно дитини функцій захисника її інтересів і співучасника її справ;

· уміння втішати дитину, коли вона відчуває біль, невпевненість, переживає стрес;

· прийняття дитини як цілісної особистості, а не судження про неї і її можливості за окремими рисами характеру й окремими вчинками;

·   постійний аналіз батькам власної виховної діяльності та її результатів;

·  розуміння того, що дитинство - це не підготовчий етап до життя, а саме життя, коли відбувається формування особистості.

 

Домогтися таких стосунків у сім'ї можна, забезпечивши наступні умови:

·  виховання і розвиток ціннісного ставлення до життя, до кожної окремої особистості;

·   формування потреби розуміти інших людей, поважати їхню гідність;

·   забезпечення таких стосунків між батьками і дітьми, сутність яких полягає у взаємній турботі, наповненні життя доброчинністю;

·    накопичення досвіду гуманних взаємин і поведінки в емоційно насичених ситуаціях, які потребують співчуття, співпереживання і збереження власної гідності;

· використання кращих традицій етнопедагогіки, народної мудрості виховання.

   Ці загальні принципи, норми й умови виховання створюють основу сімейного добробуту і забезпечують порозуміння батьків і дітей. Вони можуть бути конкретизовані в різноманітних ситуаціях, але суть має залишатися саме такою. У ній полягає головне правило сімейної педагогіки: стався до своїх дітей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Завжди!
   Чи є конкретний механізм поведінки батьків у тих чи інших виховних ситуаціях? Так, його можна виробити, виходячи із знання загальних закономірностей виховання, специфічних умов його здійснення в кожній окремій сім'ї та індивідуальних особливостей кожної дитини. Тобто, проблема розв'язання ситуації криється насамперед у її знанні, розумінні і спеціальній готовності.
   Важливо запам'ятати: перш ніж чогось очікувати від дитини, потрібно переконатися, що вона вас розуміє і що вона може це виконати.

Консультація для  батьків

«Ігри з піском для дітей раннього віку»

Ігри з піском і водою - одна з форм природної діяльності дитини. Вони мають майже необмеженими можливостями і сприяють всебічному розвитку дитини: граючи з піском і водою, діти пізнають навколишній світ, знайомляться з властивостями речовин, вчаться працьовитості і терпіння, допомагають розвитку дрібної моторики, координації рухів, дають уявлення про властивості матеріалу. Малюки починають знайомитися з геометричними фігурами і формами, з основними кольорами. Взаємодія з піском стабілізує їх емоційний стан.

     Ігри з водою і піском - це  театр, це та сфера творчої діяльності дитини, де граючи з піском, дитина захоплюється дією і грою, адже пісок володіє релаксаційною дією. Діткам подобається діяти з піском, пересипати його з одного відерця в інше, ліпити з піску різні фігурки; люблять діти також плескатися у воді, кидати в ємність з водою різні предмети.

    Ігри з піском і водою приносять задоволення і дітям і дорослим, але це не тільки весело, але й корисно і в плані оздоровлення, і в плані знайомства малюків з навколишнім світом.

     Актуальність таких ігор пов'язана з тим, що в останні роки в системі виховання і навчання стала простежуватися тенденція до інтелектуального розвитку дитини, але при цьому розвитку емоційної сфери часто приділяється недостатня увага. При вирішенні цих проблем одним з найбільш популярних методів психологічної допомоги дітям є пісочна терапія - сендплей. Завдяки цьому відносно нового методу, у дитини розвивається здатність до самовираження і творчого сприйняття світу. У поєднанні з пальчикової гімнастикою, драматизацією і мімічними етюдами, заняття з піском дозволяють гармонізувати емоційний стан дитини, розвивати всі процеси і сенсомоторні навички. Пропоную вашій увазі гри з піском і водою, які я використовую у своїй роботі з дітьми:

Гра «Ведмежата - ходуни»

Мета: розвиток відчуття дотику, уяви

Устаткування: пісок в ємності.

Хід гри: «Ведмежата топають» - дитина кулачками і долонями з силою натискає на пісок.

Гра «Виклади візерунок з лего цеглинок»

Мета: вчити використовувати легоцеглинки для викладання візерунка, розвивати дрібну моторику пальців рук.

Гра «Намалюй картинку лего цеглинками»

Мета: розвиток дрібної моторики пальців рук, розвиток уяви, фантазії.

 

Гра «Чия долонька менше (більше?)»

Мета: Сприяти оволодінню дітьми елементарними математичними поняттями

(Моя долонька менше, ніж)

Гра «Яка цеглинка завітала до нас – велика чи маленька?»

Мета: розвиток зорового і тактильного сприйняття.

Устаткування: Пісок в ємності, лего цеглинки

Хід гри: Дитина відвертається, дорослий виготовляє за допомогою легоцеглинок барельєфні відбитки, потім дитина відгадує цеглинку, яку використовував дорослий. Потім вони міняються ролями.

Гра «Спечемо кольорове печиво»

Мета: знайомство з властивостями піску, розвиток моторики, координації рухів.

Зміст: вихователь показує малюкові лего цеглинки різного кольору і пропонує спекти печиво. При необхідності вихователь надає допомогу малюкові або керує його діями словесно.

Консультація для батьків на тему: «Співайте діткам перед сном!»  

 «Котику сіренький...» Скільки теплих і ласкавих слів знаходить матуся, заспокоюючи свою дитинку. Скільки любові і ніжності у колискових піснях!! Малюк, ще не вміючи розмовляти, не розуміючи жодного слова, почувши колискову одразу заспокоюється, затихає, засипає! Саме колискові пісні вважаються першими в житті вашого малюка, вони сприймаються з магічною силою, тому що співає їх найрідніша в світі людина – матуся! Ритм колискових зазвичай відповідає серцебиттю, ритму дихання матері і малюка, відіграє важливу роль у духовному розвитку дитини. Саме завдяки колисковим, дитина отримує перші уявлення про навколишній світ: тварин, пташок, оточуючі предмети. 

Котику сіренький, 

Котику біленький, 

Котку волохатий, 

Не ходи по хаті, 

Дитя буде спати, 

Котик воркотати, 

Ой на кота воркота, 

На дитину дрімота! 

 Коли дитина підростає, їй співають колискові казкового змісту, в текстах яких вирішуються психологічні питання. В багатьох колискових піснях перед дитиною розвертається перспектива про його майбутню самостійність. Таким чином, колискові дають дитині уявлення про навколишній світ, знайомить з головними принципами побудови світу. Але найголовніше в колискових – це материнська ніжність, любов, що надає впевненості кожній дитині. Пісні показують, що життя прекрасне, але в теперішній нелегкий час, почуття захищеності для дитини дуже важливе, адже наш світ складний і непередбачуваний! Дуже важливе і саме спілкування матері і дитини! Чудово, якщо у вашій сім’ї зберігаються традиції, як спів колискових, читання казок перед сном, задушевні розмови про головне! А сон, як відомо, дається людині не тільки для відпочинку, а й для глибинної обробки тої інформації, яку отримала ваша дитина на протязі дня. Довірливі відносини, які виникають в моменти такого спілкування, відіграють важливу роль для дитини не тільки ясельного віку, а й надалі, коли дитина дорослішає! І навіть тоді, коли ваша дитина подорослішає, вона буде знати, що у нього є та людина, яка його завжди вислухає, зрозуміє, підтримає, з якою так приємно спілкуватися просто покласти голівку на плече. Співайте діткам! Не соромтесь! Адже саме ви – найкращий співак і приклад для своєї дитини! 

Рученьки, ніженьки, Лагідні очі!

Спокійної ночі! Скінчилася гра! 

Рученьки, ніженьки, Спокійної ночі!

Спати пора!

Консультація для батьків

«Виховуємо казкою»

«Казка, фантазія – це ключик, за допомогою якого можна відкрити джерела думки і слова. Без казки, без гри уяви дитина не може жити… Казка – це образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови».

                                                                    В. Сухомлинський

       Дошкільний вік є найбільш важливим періодом формування моральних і загальнолюдських цінностей. Одним з ефективних засобів розвитку доброзичливих взаємин у дітей дошкільного віку є казка. У чарівний світ казок дитина потрапляє в самому ранньому віці. Слухаючи їх, малюк, немов по сходах, йде по життю і залишається з нею назавжди. З дитячої казки починається його знайомство зі світом літератури, з миром людських взаємин і з навколишнім світом в цілому. Казка є таким же необхідним етапом розвитку дитини, як і гра.

Казка активно впливає на почуття і розум дитини, розвиває його сприйнятливість і емоційність. У казці ніхто не вчить дитину «жити правильно». 

Дитина вчитися розуміти вчинки героїв  казки, події казкового сюжету природно і послідовно випливають одне з іншого. Діти прагнуть скористатися позитивним прикладом свого героя. Казка допомагає виробити те чи інше ставлення до навколишньої дійсності, до вчинків людей, викликає прагнення наслідувати хорошому казковому герою і противитися поганому поводженню казкових героїв, тим самим закласти в душі і свідомості дитини певні моральні установки. Діти і казка нероздільні, вони створені одне для одного і тому знайомство з казками допомагає у вирішенні морального виховання дітей дошкільного віку.

       Казки є важливим виховним засобом, протягом століть виробленим і перевіреним народом. Життя, народна практика виховання переконливо довели педагогічну цінність казок. Діти і казка - нероздільні, вони створені одне для одного і тому, знайомство з казками свого народу має обов'язково входити в курс освіти і виховання кожної дитини.

          Народні казки містять своєрідну програму морального виховання. Поряд з приказками та прислів'ями народні казки є найважливішим засобом морального виховання дітей. Формуючи у дітей перші моральні уявлення, вихователь прагнути прищепити дітям почуття прекрасного, адже, поняття етики та естетики в педагогічному процесі тісно взаємопов'язані.

         Дійсно, не можна навчити дитину правди, добра, без формування у нього понять «гарне» і «негарне», «справжнє» і «хибне», не можна навчити його прагнути до захисту правди, добра, чи не сформувавши в нього емоційний протест проти зла і брехні , вміння цінувати прекрасне й добре в природі і людях. 

            Одним з головних засобів морального виховання є книга. Книга казок - це перший «підручник життя» людини. Казка є невід'ємним елементом у вихованні дітей. Вона доступною мовою вчить дітей життя, розповідає про добро і зло. Діти легше розуміють казку, ніж прісну дорослу мову. Тому якщо дорослі хочуть допомогти пояснити щось дитині, підтримати його, доведеться згадати мову дитинства - казку. Читаючи і розповідаючи казки, дорослі розвивають внутрішній світ дитини. Діти, яким з раннього дитинства читалися казки, швидше починають говорити, правильно висловлювати свої думки. Дитячі казки розширюють словниковий запас малюка, допомагають правильно будувати діалог, розвивають зв'язну логічну мова. Не менш важливо зробити мову дитини емоційною, красивою. Формується вміння ставити запитання. Велике значення треба приділити конструювання слів, пропозицій, словосполучень. Дуже важливий зв'язок між мовною та розумовою діяльністю дітей. Казка допомагає формувати основи поведінки і спілкування.

         Для читання казок важливо вибрати «правильний» час, коли дитина буде спокійною і в доброму гуморі. Можна робити це перед сном, коли є час обговорити казку. Читати потрібно з задоволенням і не відволікатися, це принесе більше користі і позитивних емоцій. Казки розширюють пізнання дітей. Роль дитячих казок у вихованні дітей не може бути не помічена. Дитина, представивши образи, вчиться розуміти внутрішній світ героїв, співпереживати їм і вірити в силу добра. Роль дитячих казок не обмежується тільки приємним проведенням часу. Після прочитання казки важливо поговорити з дитиною використовуючи питання: Чи сподобалася тобі казка? Що сподобалося найбільше? Хто головний герой? Хто з героїв сподобався? Як вчинив головний герой? А як би ти вчинив на його місці? Пояснити малюкові, як чинити не можна і як можна, закріплювати бажання слідувати позитивний приклад героїв казки.

               Казка є одним з найдоступніших засобів, для повноцінного розвитку дитини. Не потрібно применшувати роль дитячих казок у вихованні дітей. Отже, правильно підібрати казки з віковими особливостями дітей, можна позитивно впливати на емоційний стан дитини. Схвалення позитивних вчинків казкових героїв і несхвалення негативних дозволяє малюкам не тільки зрозуміти але і застосовувати в реальному житті поняття про те, як можна чинити, а як не можна.

Консультація для батьків

«Причини ліворукості й

 основні нюанси,

які повинні врахувати батьки,

навчаючи малят»

Ваша дитина бере іграшки лівою рукою? Тільки за її допомогою вона хоче їсти і малювати? Не засмучуйтеся, швидше за все, вона просто шульга, як і приблизно 15% населення Землі.

Ще зовсім нещодавно ліворуких намагались переучувати. Наші батьки, бабусі й дідусі пам'ятають випадки, коли таких дітей насильно примушували писати правою рукою. Проте в даний час науково доведено, що таке переучування негативно впливає на розвиток дитини. Надалі в неї можуть виникати проблеми з концентрацією уваги, пам'яттю, читанням, письмом і навіть вимовою (заїкання), у тому числі у вигляді таких порушень, як дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення процесу читання) та дізорфографія (стійке порушення здатності застосовувати орфографічні правила при написанні завдань або свого мовного задуму).

Усе це відбувається внаслідок надмірних і невиправданих перевантажень півкулі мозку, яка за своєю природою не є домінуючою. До того ж це ще й зайвий стрес для дитини, який з часом здатний призвести до зниження самооцінки.

Тим часом володіти лівою рукою – це ж зовсім непогано, у ліворуких просто «інший задум організму» щодо принципу своєї роботи. У багатьох культурах лівші сприймались і сприймаються дуже добре. Стародавні інки навіть поклонялись їм. А в північній Америці індіанське плем'я Зуньї вірило, що ліворукі люди приносять щастя. Стародавні божества вважались шульгами, а лікарі та чаклуни завжди зображувалися тримаючи атрибути своєї професії в лівій руці.

Ліворукість – звідки вона береться?

Ліворукість є результатом домінування в головному мозку правої півкулі, унаслідок чого ліва частина тіла стає більш ефективною. Ліворукість, названа також лівосторонньою латералізацією, найчастіше успадковується генетично. До рідкісних належать випадки, коли вона є результатом пошкодження або слабкого розвитку лівої півкулі мозку. Право- або ліворукість є тільки однією з ознак домінування однієї половини тіла над іншою. Щоб точно визначити домінуючу півкулю, треба перевірити всі парні органи – очі, вуха, ноги. Буває, що дитина лівша, але «правоножна» або «правоглазна», і це називається змішаною латералізацією, що може передбачати деякі труднощі.

Коли з'являється ліворукість і як її розпізнати?

Уже однорічні діти проявляють тенденцію до частого використання певної руки. На даному етапі єдине, що ви можете зробити, це спостерігати. У більш пізньому віці переважання стане більш помітним. Практично протягом двох років формується право- або ліворукість, і коли дитина досягає віку 4–5-ти років, це стає очевидним.

Як нам у домашніх умовах визначити, чи є дитина ліворукою? Дайте відповіді на такі запитання:

• Якою рукою дитина їсть?
• Якою рукою розчісується?
• Якою рукою чистить зуби?
• Якою рукою бере предмети?
• Якою рукою ставить кубики?
• Якою рукою кидає й ловить предмети?

Ваша дитина лівша? Будь ласка, не переживайте й не намагайтесь переучувати її на праву руку, це принесе більше шкоди, ніж користі. Якщо немає проблем з моторикою, вам навіть не знадобиться жодного візиту до фахівця. Але якщо в дитини є труднощі у навчанні письма, малювання, то, ймовірно, вам усе-таки необхідно буде отримати педагогічну або психологічну консультацію. У ході дослідження малюк пройде ряд стандартних тестів, що дозволяють визначити латералізацію рук, ніг, очей, вух. Можливо, дитині запропонують певні вправи (які треба буде виконувати у школі або індивідуально вдома).

Як допомогти ліворукій дитині?

Світ правшів іноді накладає справжні труднощі на ліворуких дітей, тому дуже важливо допомогти їм адаптуватися. Створення атмосфери прийняття та розуміння можливих труднощів, мотивація на працю й заняття, зокрема, на додаткові компенсаційні вправи, – це основні завдання для батьків.

У період дошкільного віку дуже важливо, щоби батьки підготували дитину до ролі учня, забезпечуючи їй особисту участь у всіх відповідних заходах. Необхідно щодня читати дітям книги, заохочувати різні ігри, стимулюючі уяву, розвиваючи мислення й мову; разом пізнавати світ і природу, залучати малюків у заняття, які вимагають безпосереднього використання рук. Пам'ятайте, що про вашого маленького шульгу необхідно буде попередити вихователя та вчителя, щоб вони змогли підготувати відповідне робоче місце для дитини.

Учимось писати та малювати

Діти, які тільки починають навчання у школі, приходять уже з наявністю базових рухових навичок, необхідних для подальшого розвитку каліграфічного написання слів. Тому, щоб допомогти вашій дитині-шульзі навчитись писати, необхідно насамперед підготувати для неї робоче місце та врахувати такі нюанси:

• світло повинно падати на стіл із правої сторони;
• дитина повинна сидіти з лівого боку робочого столу/парти;
• у дитини повинно бути спеціальне шкільне приладдя для шульг;
• спочатку дитина повинна навчитись писати олівцем.

Також у процесі навчання необхідно звернути увагу на:

• правильне захоплення ручки або олівця – їх слід тримати трьома пальцями: між великим і середнім пальцями, а вказівним пальцем натискати на олівець зверху, при цьому інший кінець олівця повинен бути спрямований до лівого плеча;
• положення зошита й руки – зошит повинен лежати зліва від осі тіла дитини (ліва рука під час письма наближається до осі тіла) по діагоналі, його верхній лівий кут повинен бути спрямований до верхньої частини стільниці;
• відповідне положення тіла – ноги впевнено стоять на підлозі, повністю торкаючись його всією поверхнею стопи, спина пряма;
• під час письма пальці повинні знаходитись нижче рядка.

При навчанні письма та малювання важливо, щоб дитина використовувала письмове приладдя, безпосередньо призначене для ліворуких. На нашому ринку можна зустріти товари різних зарубіжних компаній – ручки (наприклад, фірм «Pelikan Junior», «Stabilo» та ін.), олівці (Faber Castell, Stabilo та ін.). Вони підходять для дітей з ергономічної точки зору – з урахуванням сили дитини та кривизни долоні, а фактура матеріалу, з якого виготовлені вироби, покликана сприяти впевненому захопленню.

І остання порада: найголовніше – мотивуйте дитину та підтримуйте її. Постарайтеся зробити так, щоб можливі невдачі в навчанні не стали причиною стресу чи небажання вашого малюка осягати новий навчальний матеріал. Зробіть усе, щоб із вашої дитини виросла впевнена в собі доросла людина.

Ліворукість набирає популярність

Ви повинні знати, що в останні роки кількість людей, визнаних шульгами, зростає. Ідучи назустріч їхнім потребам, виготовляється все більше й більше предметів побуту. У багатьох країнах створюються спеціальні магазини для ліворуких, в яких можна придбати адаптовані шкільне приладдя й різні інструменти. На численних форумах і сайтах створюються спільноти ліворуких. Педагогів навчають праці з дітьми, які пишуть лівою рукою. В Англії навіть був створений міжнародний клуб шульг, який установив 13 серпня Міжнародним днем шульги. Тож неодмінно привітайте в цей день вашого малюка й вірте в його успіх!

Консультація для батьків 

Раціональне харчування дітей

Організація харчування дітей у дитячому садку повинна поєднуватися з правильним харчуванням дитини в сім’ї (вдома). Батькам дітей потрібно прагнути до того, щоб харчування поза дитячим садочком доповнювало раціон, одержаний у дошкільному закладі. У нашому саду є в наявності меню для того, щоб батьки мали повну інформацію, які страви та продукти отримала їх дитина протягом дня у дитячому садку.

 На вечерю в домашньому раціоні рекомендуються продукти, які дитина не отримала в дитячому саду. В нашому дошкільному закладі ми проводимо з батьками вихованців бесіди, намагаємося переконати батьків у тому, щоб вранці, до відправлення своєї дитини в дитячий сад, його не годували тому що це порушує режим харчування дошкільника, призводить до зниження його апетиту, в такому випадку дитина погано снідає в групі. Однак, якщо дитину доводиться приводити в дитячий сад рано то йому можна вдома дати сік або які-небудь фрукти. Не рекомендується, особливо зранку, кормити дитину солодощами, цукерками і.д. Такі рекомендації ми даємо всім батькам наших дітей.

   Велика увага приділяється питанням адаптації дітей у дитячому садку. При цьому звертаємо особливу увагу на харчування дитини в період адаптації в дитячому садку. Перехід дитини від домашнього виховання до виховання в дитячому колективі майже завжди супроводжується певними психологічними труднощами. Чим менша дитина, тим важче вона переносить цей період. Часто в цей час знижується у дітей апетит, порушується сон, іноді спостерігаються невротичні реакції, знижується загальна опірність до захворювань. Правильна організація харчування в цей час має велике значення і допомагає дитині легше адаптуватися в колективі. Перед приходом в дитячий садок батькам рекомендується наблизити режим харчування і склад раціону до умов дитячого колективу, привчити його до тих страв, які найчастіше дають в дитячому саду, особливо якщо вдома він їх не отримував.

   Якщо дитина не вміє або не хоче, їсти самостійно, перший час вихователі його годують. Якщо дитина відмовляється від їжі, ні в якому разі не можна годувати його насильно. Це ще більше посилить негативне ставлення до колективу, до саду.

 ВІТАМІНИ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ

 Вітаміни – це біологічно активні речовини, які є життєво важливими для нормального функціонування організму. Особливу роль вітаміни грають в зростанні і здоров’ї дітей. Крім цього, в організмі дитини вітаміни необхідні для регулювання процесів обміну речовин, кровотворення і підтримки імунітету. Якщо в дитячому організмі спостерігається дефіцит якогось вітаміну, то організм працює з перебоями. Спільно з білками, жирами і вуглеводами, вітаміни повинні бути включені в щоденний раціон кожної дитини.  Дуже важливо знати, що всі вітаміни поділяють на дві великі групи: жиророзчинні (вітаміни А, Д, Е) і водорозчинні (вітаміни групи В, С, фолієва кислота).

 Щоб забезпечити дитину необхідною кількістю вітамінів і мінеральних речовин не забувайте включати в меню дитячого харчування свіжі овочі, ягоди та фрукти не тільки влітку, а й по можливості цілий рік. Не слід забувати про такі продукти харчування, як зелень петрушки, кропу, щавель, кропиву. Раннім літом корисно готувати борщ зі щавлю, омлет з кропивою. Молоде зелене бадилля буряка та моркви можна використовувати для приготування супів, борщів. 

 Особливе значення має вміст у дитячому раціоні солей кальцію, фосфору та заліза. Ці мінеральні речовини містяться в молочних продуктах, м’ясі, рибі, яйцях, вівсяній крупі, овочах. Основними джерелами йоду є такі продукти: морська риба, морська капуста, яйця, зернові (крупи, особливо вівсяна), горох, молочнокислі продукти, горіхи(особливо кедрові).                                                                

  Вітамін А дуже потрібен для процесу росту і в дитячому організмі відповідає за нормальний процес формування зубів і кісток, підтримує зорову систему, а також сприяє росту нових клітин. На цей вітамін багаті такі продукти, як шпинат, манго, абрикоси, яблука, плоди шипшини, а також продуктах тваринного походження ( печінці, рибі, жовтках яєць). У тому випадку, якщо в організмі дитини буде спостерігатися нестача вітаміну А, це може призвести до погіршення зору, ураження слизових оболонок шкіри.      

   На вітамін С особливо багаті плоди шипшини, горіхи, чорна смородина, зелень салату, шпинату, кропу, петрушки, зелена цибуля, а також яблука, садова і лісова суниця, малина, агрус, свіжа капуста, солодкий болгарський перець, помідори, редис, зелений горошок. Вітамін С допомагає процесу формування кісток і зубів малюка, виявляє проти алергічну дію в організмі і міститься в цитрусових, шипшині, ківі, капусті. При недоотриманні вітаміну С у дитини буде знижуватися імунітет і існувати ризик кровотечі.  

   Виключне  значення для життєдіяльності дитячого організму має вітамін Д. Він необхідний для формування кісткової тканини. Цей вітамін міститься в яйцях, риб’ячому жирі, рибі. Дефіцит вітаміну Д в організмі дітей призводить до рахіту.   

   Вітаміни групи В необхідні дітям для підтримки функцій мозку, регулювання роботи нервової системи, оптимального росту, гарного апетиту. Цей вітамін можна знайти в рисі, печінці, вівсянці, горіхах, м’ясі. При дефіциті вітаміну В в організмі дитини може виникнути анемія і відставання в рості і розвитку.                                                               

  Вітамін В1, який стимулює нервову та м’зову діяльність, забезпечує нормальний тонус органів травлення міститься в м’ясі, печінці, яйцях, житньому та пшеничному хлібі грубого помолу, гречаній та вівсяній крупі, бобових, дріжджах.                                                             

Вітамін В2, який має велике значення для синтезу гемоглобіну крові міститься у м’ясі, молоці, твердому сирі, печінці, крупах, яєчному жовтку, моркві, горосі, меді,дріжджах.                                                                                                                               Джерелом вітаміну В6 є пекарські дріжджі, проросле насіння, пшеничні та рисові висівки, печінка, м’ясо, риба.

  Вітамін Е сприяє оптимальному вуглеводного обміну в організмі малюка і міститься в помідорах, жовтку, шпинаті, рослинних маслах. Нестача вітаміну Д призводить до порушення обміну речовин в м’язовій тканині.

  УВАГА! ХАРЧОВІ ОТРУЄННЯ.

 Мало хто з батьків утримується від спокуси напоїти малюка парним молоком або пригостити його немитими ягодами з саду, овочами з городу. Парне молоко дуже шкідливо для маленьких дітей, оскільки на відміну від молока, що пройшло теплову обробку і стерильно запаковано, воно може викликати не тільки кишкові розлади, а й інфекційні захворювання. Такі ягоди, як полуницю, малину та суницю необхідно мити особливо ретельно. Немита чи погано промита зелень «зі свого городу» може привести до розвитку у дитини ієрсиниоза, відомого також під назвою «псевдотуберкульозу» або «мишачої лихоманки». Навіть звичайні для дитини продукти харчування в спекотну пору року швидко псуються, а термін їх зберігання скорочується. Неприпустимо поїти дитину сирою водою, навіть джерельною або після очищення через фільтр.

  ЯК УНИКНУТИ ХАРЧОВОГО ОТРУЄННЯ

 Мийте руки до і після того, як доторкнулися до їжі

 Гарячу їжу слід розігрівати й подавати в гарячому вигляді. Готуйте м’ясо і молочні продукти при температурі не нижче 70 градусів

 Швидкопсувні продукти можна тримати при кімнатній температурі (близько 20 градусів) не більше 2-х годин

 Якщо у спеку ви вирушили на пікнік, то час зберігання продуктів знижується до однієї години

 Після зіткнення з сирим м’ясом посуд необхідно вимити самим ретельним чином, а обробну дошку краще відтерти жорсткою губкою

 Під час приготування і розігрівання їжі в мікрохвильовій печі періодично помішуйте її або пробуйте, взявши продукт з різних місць, тому що температура в мікрохвильовій печі розподіляється недостатньо рівномірно

 Перегрітий автомобіль перетворюється на справжній інкубатор мікробів. Продукти можна тримати в машині не довше, ніж час танення морозива.

«Патріотичне виховання дітей в умовах сім'ї

Дитинство – час незабутніх переживань, яскравих вражень, які довго зберігаються в пам"яті людини і стають органічною частиною її духовного світу, що пов"язує з рідною домівкою, місцями , де вона народилася і зросла.

Дошкільний вік є сприятливим періодом для розвитку патріотичних почуттів. Патріотичне почуття це переживання, з яких у майбутньому виросте громадянська позиція особистості, її людська та національна гідність. У дитинстві вони виявляються в любові до , рідної оселі, міста , в якому народилися, рідної землі, , шанобливому ставленні до культури своєї родини , мови. Дошкільник тільки починає осягати ці складні почуття і його не можна квапити. Патріотичні почуття дошкільників формуються в процесі спілкування з оточуючим середовищем людьми, виконання з ними спільної діяльності. Вони спрямовані на розкриття і формування спільно людських моральних якостей особистості любов, гідність,вірність, відданість батькам,залучення до джерел національної культури,збереження природи рідного краю. Виховання емоційно- діяльнісного ставлення та почуття причетності до оточуючих.

Саме тому робота з патріотичного виховання охоплює цілий комплекс завдань,серед яких патріотичними є :

Виховання в дитини любові і почуття причетності до своєї сім"ї, до дитячого садка,вулиці,міста;

Формування бережливого ставлення до природи рідного краю;

Формування толерантності, почуття поваги до інших людей;

Формування поваги до моральних цінностей,традицій, звичаїв,культури рідного народу;

Ознайомлення дітей із символами держави.

Патріотизм кожної дитини починається з рідної домівки,домашнього вогнища. Неньчина колискова пісня та її ніжне слово, мовлене рідною мовою, батькова мудра настанова та наука, бабусині казочки та дідусеві легенди, родинні традиції та звичаї - з усього цього виростає патріотизм. Бо все це глибоко западає в душу і ніколи не забувається.» З родини йде життя людини», « Без сім"ї немає щастя на землі»саме так говорить народна творчість про родину.

Пригадайте, шановні батьки, прислів"я про родину.

Саме в родині закладаються засади патріотично – моральної та національної свідомості: в ході щоденного життя, в його радостях і смутках зароджується взаємоповага між людьми,любов,симпатія. При цьому важливо,щоб дитина навчилася не тільки брати, але й віддавати любов,турбуватися про рідних з дитинства ,бути уважною до близьких людей.

Ми навчаємо дитину з перших років життя любити батьків, допомагати їм. Однак для того щоб ці почуття стали початком любові до Батьківщини , важливо ознайомлювати дітей із роллю батьків , як громадян, працівників, що вносять свій вклад в майбутнє нашої країни. Це можуть бути спільні з дітьми прогулянки містом, де батьки звернуть увагу дітей на чистоту або забрудненість міста, бесіди з дітьми про необхідність берегти природу рідного краю, задля збереження здоров"я та життя свого , в першу чергу, та рідних. Це може бути спільна праця біля подвір"я: висадка дерев, квітів, – прибираємо,прикрашаємо – робимо разом наше місто чистим , гарним; Розповіді батьків про свою роботу, яку користь вони приносять суспільству дають можливість дітям усвідомити значення кожного в розвитку рідної держави , краю.

Виховний вплив батьків на дітей постійний. Вони впливають навіть тоді, коли нічого не роблять спеціально – просто своїми вчинками , прикладом, висловлюваннями тощо. Наслідуючи батьків, як найближчих і найбільш авторитетних людей, дитина засвоює норми поведінки, ставлення до природи ,до людей ,що оточують ,до рідного міста.

Велике значення в патріотичному вихованні дошкільнят мають традиції та звичаї сім"ї. Потрібно, щоб діти пам"ятали в дошкільному віці, звичайно, з допомогою дорослих, про дні народження батька та матері, сестер та братів, бабусь та дідусів, своїх товаришів, не забували про подарунки для них. Добре , коли діти дарять те, що зроблено своїми руками. А навчити їх цьому приємному заняттю наша з вами справа.

А головне свято день народження самої дитини. Як не складно про це говорити , але дитячі свята, дорослі частіше створюють для себе. У дорослих свої інтереси, бесіди і дітям на такому святі не цікаво і сумно : ніхто не пам"ятає про винуватця свята. Його залишають за спільним столом, він стає свідком дорослих розмов, нерідко долучається до них. Щоб звернути увагу на себе, дитина робить не завжди продумані вчинки. Дорослі роблять вигляд , що це весело, чекають від нього нових «подвигів».Дитина звикає бути центром уваги, що виховує в ньому нескромність та розв"язаність і аж ніяк не морально – етичні почуття. 

Частиною патріотичного виховання є виховання любові до природи рідного краю. А почуття до природи розвиваються в ході природоохоронної діяльності. Бувайте якомога частіше з дитиною на природі в лісі, біля моря, на лимані, біля каналу, в парках та скверах рідного міста. Звертайте увагу дітей на неповторну красу навколишньої природи і хоча б одне деревце , або кущик щорічно саджайте разом з дитиною, доглядайте і спостерігайте за ростом та розвитком рослини, отримуйте задоволення самі і вчіть дитину насолоджуватись спільними здобутками. Знайомте дітей з назвами дерев, квітів , трав;розповідайте відомі вам легенди про рослини рідного міста.

По справжньому полюбивши природу, діти не будуть байдужі до рідного містечка , до Батьківщини.

Рідне місто… Нам необхідно показати дошкільникам , що рідне місто славетне своєю історією, традиціями, пам"ятниками, кращими людьми. Діти повинні зрозуміти, що їхнє місто – частина Батьківщини. Добре, якщо діти будуть знати,які визначні пам"ятники, музеї в місті, відомі люди,які прославляють не тільки місто , а й країну. Батькам необхідно знайомити дітей з історією рідного міста , архітектурою , походженням назв вулиць , парків.

 

«Дитячий егоїзм»

На думку експертів, дитячий егоїзм формується в сім'ї. Одна з його причин -відсутність уваги і любові до дитини з боку дорослих. Діти чекають від батьків не тільки подарунків і грошей, але й розуміння, участі, щирого інтересу до себе і своїх проблем. Якщо «відклику» не відбувається, у дитини може виникнути образа на «предків», а разом з нею бажання ставитись до близьких так, як вони ставляться до нього.

Ще одна поширена причина дитячого егоїзму - неправильна поведінка батьків. Якщо у матері з батьком на першому місці власні бажання та інтереси, дитина поступово звикає до того, що подібне ставлення до оточуючих людей є нормою, і до віку семи-восьми років перетворюється в егоїста.

Риси егоїзму проявляються у дитини і тоді, коли батьки прагнуть задовольнити усі забаганки і капризи, намагаючись створити щасливе дитинство. У підсумку дитина звикає до свого привілейованого становища і до молодшого шкільного віку зміцнюється в думці, що її особисті потреби повинні стояти на першому місці.

Багато молодих батьків вважають, що після семи років перевиховувати дітей вже пізно.Ось корисні рекомендації мамам і татам, як побороти дитячий егоїзм і зберегти гармонію у відносинах з дитиною в цьому віці.

Сім порад, як побороти дитячий егоїзм

Дитячий егоїзм - зверніть увагу на свою поведінку і вчинки

Якщо дитина спостерігає прояви егоїзму у власних батьків, то не дивно, якщо через деякий час у неї виявляться точно такі ж якості. Пам'ятайте, кращий спосіб правильно виховати своє чадо - демонструвати йому зразки відповідної поведінки.

Дитячий егоїзм - заохочуйте в дитині бажання робити добрі і корисні справи

Починайте привчати дитину допомагати по дому, проявляти турботу про близьких людей, здійснювати благородні вчинки, наприклад, ділиться чимось. Важливо, щоб дитина усвідомила, що відчувати радість можна не тільки задовольняючи власні «хочу», а й приносячи її іншим людям. Поступово вводьте нові домашні обов'язки для дитини.

Дитячий егоїзм - зробіть добірку «правильних» фільмів і книг

Підберіть для дитини книги і мультфільми, персонажі яких уважно ставляться один до одного, поважають чужу думку і проявляють турботу про оточуючих. Давно помічено, діти краще засвоюють інформацію на прикладах з книг і кіно: справи і вчинки улюблених героїв змусять їх глибше замислитися над власною поведінкою, ніж поради і докори батьків.

Дитячий егоїзм - заведіть домашнього улюбленця

Якщо житлові умови дозволяють, заведіть для дитини домашнього вихованця. Турбота про домашніх тварин навчить його відповідальності і допоможе стати турботливим.
Дитячий егоїзм - виховуйте в дитині самостійність

Не «душіть» своє чадо надмірною опікою. Припиніть допомагати йому в тих справах і завданнях, які він може виконати сам. Не обов'язково сидіти поруч, поки він робить домашнє завдання, обслуговувати його за столом, прибирати за ним розкидані по кімнаті речі.

Виховуйте в дитині самостійність, це допоможе уникнути проблеми дитячого егоїзму.
Дитячий егоїзм - заохочуйте дитину, коли вона радіє успіхам друзів

Після навчального дня або садка обов'язково цікавтеся тим, як ваша дитина провела день. Запитуйте її не тільки про те, що нового вона дізналася, але і про справи її друзів. Стимулюйте позитивно оцінювати досягнення однолітків.

Дитячий егоїзм - не з'ясовуйте стосунки при дитині

Намагайтеся не з'ясовувати стосунки у присутності дитини, оскільки це може зруйнувати картину його світу. Відчуття стабільності, передбачуваності та безпеки дуже важливо для дітей, а його втрата підсилює схильність до егоїзму.

ПРАВИЛА ПРО ПРАВИЛА: ЯК НАВЧАТИ ДИТИНУ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Дозволяйте дітям висловлюватися щодо несправедливості

Діти очікують, що всі будуть грати за правилами, і коли хтось їх порушує, їм потрібно висловити своє незадоволення. Не нехтуйте дитячими скаргами, натомість уважно й терпляче вислухайте дитину й разом із нею поміркуйте, як можна було зробити все по-іншому. Такі розмови зосереджені на справедливості й можуть допомогти дитині вирішувати схожі ситуації в майбутньому.

Встановлюйте прості правила

Правила для дітей мають бути простими й зрозумілими. Скажімо, «Будь добрим до кожного та лагідним до всього». Це можна пояснити так: «Ми не б’ємося, не обзиваємося, не пліткуємо, не ображаємо інших, а також не грюкаємо стільцями, не рвемо папір, не ламаємо олівці й не малюємо на меблях». Якщо діти порушили одне чи кілька правил, сядьте  в коло і разом пригадайте всі встановлені правила.

Дотримуйтеся правил,
яких навчаєте дітей

Діти зазвичай наслідують те, що бачать. Тому вони мають розуміти, що правила встановлені для всіх. І якщо дорослі будуть порушувати ці правила, діти також швидко почнуть їх ігнорувати й чинити опір. Дотримуйтеся правил у будь-яких обставинах, а не лише тоді, коли вам це зручно.

Ставтеся до всіх однаково, не виділяйте улюбленців

Між дітьми часто точиться боротьба за іграшки, їжу, привілеї чи увагу дорослих. Нерідко причина суперечки в тому, що діти вважають когось із них улюбленцем батьків. Намагайтеся приділяти однакову увагу всім дітям. Дослухайтеся до того, як дитина розповідає про свої думки та мрії, що вона думає про випадки несправедливості, з якими вона стикалася, тощо.

Наддавайте змогу дітям
навчатися кожного дня

У щоденному житті звертайте увагу дітей на правила, які вони можуть зрозуміти. Гарним прикладом є сигнали світлофора чи знаки дорожнього руху, які регулюють поведінку на вулиці. Встановіть разом із дітьми правила щоденного життя у вдома, скажімо: чекати своєї черги, щоб погратися з іграшкою; складати особисті речі в шафку, прибирати за собою. Щодня навчайте дитину дотримуватися встановлених правил.

Створюйте безпечні
й комфортні умови

Діти мають знати свої обмеження, починаючи з трирічного віку. До того вони зазвичай копіюють поведінку дорослих, і їх просто треба скеровувати у правильному напрямі. Установіть для дитини правила відповідно до принципу «не зашкодь». Якщо діти знають, що є певні межі, які ніхто не повинен перетинати, вони почуваються в безпеці.

Грайте з дітьми в ігри, в яких треба дотримуватися правил

Діти дошкільного віку люблять гратися, бігати та сміятися. Навчіть їх грати у прості ігри — хованки, здобуття прапору тощо. Дітям дуже подобаються ігри з правилами. Вони навіть самі можуть вигадати правила, яких повинні будуть дотримуватися всі, хто бажатиме  із ними грати.

Давайте дітям змогу
погратися в дорослих

Поспостерігайте за грою дітей в дорослих та дізнайтеся, як діти сприймають вашу поведінку. Вони намагаються бути дорослими й імітують дії, слова та інтонації своїх батьків і вихователів. Фраза «Уявімо, що я — мама, а ти — дитина» — початок гри. Відтак діти виявляють або турботу, або погане ставлення — залежно від того, що вони отримують від дорослих. Давайте дітям змогу грати в такі ігри, щоб вони ліпше розуміли, що таке справедливість і несправедливість, а ви — бачили свої помилки.

Визнавайте свої помилки

Інколи дорослі припускаються помилок і звинувачують дітей у тому, чого вони не робили. Важливо, щоб батьки та вихователі вміли визнавати свої помилки і просили вибачення. Так діти пересвідчуватимуться, що справедливість відновлюється.

«Виховання громадянина починається з сім’ї»

 На сучасному етапі демократизації громадянського суспільства актуальною є проблема формування громадянськості, що передбачає становлення особистості, спроможної знайти відповідь на основніпитання існування, пізнати себе, суспільство і час, в якому вона живе, здатної брати активну участь у вирішенні соціальних проблем та досягнути успіху в житті.

Результатом формування громадянськості є соціальна зрілість особистості, яка складається як із практичних навичок участі у суспільному житті, так і рівня розвитку її громадянських якостей. Сутність проблеми пихолого-педагогічних закономірностей онтогенезу особистості, її соціалізаціїта громадянського становлення досліджували в своїх працях І.Бех, М.Боришевський, В.Кутішенко, Л.Крицька, Л.Макарова, В.Москаленко, О.Гуменюк, В.Оржеховська, О.Сухомлинська, К.Чорна та ін.

Формування громадянської спрямованості особистості передбачає дослідження сутності поняття “особистості”, тобто вивчення місця, позиції людини у системі суспільних зв’язків та її комунікацій. Оскільки центральним, системоутворюючим є відношення до інших, то стати особистістю означає зайняти певну життєву, міжоособову моральну позицію, у достатній мірі усвідомлювати її і нести за неї відповідальність, утверджуючи своїми вчинками.

Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, нами було зазначено, що поняття“особистість” вживається у двох основних значеннях: людина, яка має свідомість і людина, яка досягла певного рівня розвитку. Такий рівень характеризується наявністю у людини власних поглядів, моральних вимог і оцінок, які роблять її відносно стійкою і незалежною від чужих її власним переконанням впливів.

Формою існування особистості є її розвиток, який відбувається на всіх етапах життєвого шляху. Розвиток особистості є сукупністю прийомів і способів соціального впливу на індивіда, метоюякого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, установок, світогляду, виховання моральних та громадянських якостей.

Передумовою громадянського становлення є соціалізація особистості.Соціалізація особистості та її громадянське становлення у психологічно-педагогічному аспекті розглядається як поетапне розгортання системи її соціальної життєдіяльності, кожна фаза якої позначається зміною провідного різновиду діяльності, яка має такі ознаки: у її формі виникають і всередині якої диференціюються інші, нові види діяльності; у ній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси; від неї залежать основні психологічні зміни особистості в певний період часу.

Важливою сферою соціалізації особистості та її громадянського становлення є спілкування. Це складний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, обумовлений потребами у спільній діяльності, який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, взаємне сприйняття і розуміння. Таким чином, соціальний сенс спілкування полягає у тому, що воно слугує засобом передачі форм культури і суспільного досвіду від покоління до покоління – через звичаї, традиції, норми поведінки, книги, твори мистецтва, предмети матеріальної культури, систему освіти, виховання, філософію, релігію.

Ще однією сферою формування громадянської спрямованості особистості є розвиток її самосвідомості. Головною характеристикою самосвідомості, як було з’ясовано в процесі нашого дослідження, є розуміння і сприйняття особистістю самої себе як певної цілісності, у визначенні власної ідентичності. Без самосвідомості, як зазначає В.Москаленко, не може здійснюватись ні пізнання людиною соціального світу, ні соціальне самовизначення її в ньому. Самосвідомість спрямована на пізнання внутрішнього світу суб’єкта і його стосунків з об’єктивною дійсністю і проявляється в самопізнанні, самоаналізі, самооцінці. На цій основі усвідомлюється рівень знань, досвіду і характер можливостей, які є базою для вироблення принципів пізнавальної і практичної діяльності, життєвої позиції, постановки життєвих цілей і способів їх здійснення.

Саме тут важливого значення набуває самовиховання особистості, де суб’єктом і об’єктомвиховання є одна і та ж людина. Це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини, спрямована на формування і розвиток своїх кращих, соціально цінних якостей і усунення недоліків, яка здійснюється з метою максимальної самореалізації. Для процесу самовиховання важливим є всі властивості свідомості. Особливе значення має рефлексія як здатність виділити своє“Я”, критична оцінка своїх якостей. Особистість свідомо прагне виробити певні людські, зокрема моральні, вольові і фізичні якості. Саме це і є завданням самовиховання – досягнення гармонійної досконалості, тобто творчої активності; цілеспрямованості; раціоналізації життя; розвитку самодисципліни; формування почуття міри; вміння управляти емоціями, почуттями;ставлення до людей, як до вищої цінності.

Як свідчить педагогічна практика, самореалізація та самоутвердження особистості здійснюється у процесі навчально-виховної діяльності. Таким чином, провідну роль у процесі соціалізації та громадянського становлення особистості відіграють навчання, виховання та самовиховання, які спрямовані на її удосконалення, самореалізацію, вироблення поглядів, переконань, життєвих цілей, шляхів і способів їх здійснення, формування соціальних якостей та громадянської позиції.

Отже,особистість у процесі соціалізації та формування громадянськості набуває ряд соціальних та громадянських якостей, формується тип соціального мислення, система соціальних установок, громадянська позиція. Світогляд, знання, почуття, моральні установки та життєвий досвід особистості є тим грунтом, на якому формуються переконання. Наявність у людини певних переконань свідчить, що вона впевнена у своїй правоті, свідомо обрала свій життєвий шлях, займає активну громадянську позицію, розуміє суть та наслідки своєї діяльності, поведінки та вчинків.

Таким чином, об’єктом педагогічної та психологічної науки, як зазначає О.Сухомлинська, є психологічне обґрунтування цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності та якостей зростаючої особистості. Об’єкт педагогічної науки – це система різних педагогічних впливів та явищ, у центрі якої перебуває дитина.

Підсумовуючи, ми дійшли висновку, що психологічний аспект формування громадянської спрямованості особистості передбачає вивчення сутності психологічних явищ життя особистості, її психологічних властивостей, вікових особливостей. Тоді як у педагогічному аспекті, особистість розглядається як суб’єкт і об’єкт навчання та виховання. Саме тут акцентується увага на можливостях особистості у самопізнанні та пізнанні світу, на розвитку її творчих можливостей та здібностей. Отже, спільним об’єктом дослідження психологічної та педагогічної науки є особистість та її активна взаємодія із соціальним середовищем,яке має суттєве значення для онтогенезу особистості, її соціалізації та громадянського становлення.

 

Яку дитину вважати

         соціально компетентною?

Поняття компетентності можна продуктивно використовувати, застосовуючи його щодо життя як цілісності, всієї життєдіяльності дитини. В такому контексті варто вживати поняття «життєва компетентність» як своєрідну інтегративну характеристику дошкільника.

Життєво компетентна дитина в різних сферах і видах життєдіяльності , в різних умовах життя здатна діяти адекватно, конструктивно, продуктивно.

Життєво компетентна дитина уміє отримувати потрібну їй інформацію, адекватно реагує на життєві події, здатна застосовувати здобуті раніше знання у нових умовах. У неї багатий для її віку особистий досвід, вона свідомо та відповідально ставиться до виконання різноманітних життєвих ролей.

Одиницею, яка засвідчує сформованість компетентності, є «компетентна поведінка» дошкільника – система його дій та вчинків, здійснюваних заради досягнення певної мети, доцільних та успішних.

Компетентність – інтегративна характеристика особистості дошкільника, основними показниками якої є:

Здатність орієнтуватися у нових умовах життя (виділяти основне і другорядне, безпечне й небезпечне);

Пристосовуватися (освоюватися у незнайомому, набувати нових знань);

Впливати (реалізовувати свій потенціал, свої здібності).

Компетентний дошкільник вдало застосовує набутий досвід у нових умовах життя; адекватно оцінює різні життєві ситуації та реагує на них; поводиться помірковано та розсудливо; характеризується творчою активністю.

Компетентною особистістю слід вважати дитину, яка:

- Вміє орієнтуватися в життєвих ситуаціях;

- Спроможна правильно оцінити події, явища, вчинки;

- Здатна вибирати доцільні способи дій і вчинків;

- Може самостійно розв’язувати нескладні проблеми. Виходячи з власного досвіду.

Соціальна компетентність -  є складовою життєвої компетентності дошкільника і характеризує його спроможність налагоджувати продуктивну взаємодію з іншими людьми, працювати в команді, запобігати конфліктам, приймати самостійні рішення, відповідати за їхні наслідки для оточення.

Поняття «соціальна компетентність» відрізняється від таких понять, як «соціальний досвід» та «обізнаність», воно означає цілеспрямованість на досягнення життєвого успіху, свідоме накопичення знань та соціального досвіду.  Отже, поняття «соціальна компетентність» певною мірою можна вживати у сенсі мудрості, досконалості; тобто єдністю розуму, інтуїції та спостережливості дитини.

Соціальну компетентність дошкільника можна вважати сформованою, якщо він:

- Володіє елементарними знаннями про соціальні явища, події, людей, взаємини, способи їх налагодження;

- Цінує, визначає значущість для себе всього, що пов’язано із соціальним життям, цікавиться ним;

- Називає словами, вербалізує основні назви, пов’язані із соціальним життям;

- Передає свої враження, пов’язані з  соціальними подіями та взаєминами людей, художніми образами (малює, ліпить, співає);

- Пов’язує соціальну активність людей і свою власну з виконанням соціально схвалюваних стандартів;

- Реалізує свої знання та інтереси у соціально зрілих формах поведінки;

- Проявляє у поведінці конструктивну творчість;

- Збалансовує особисті та соціальні інтереси.

Важливою складовою соціальної компетентності старшого дошкільника є розвиток його самосвідомості . У  міру своїх можливостей дитина вже починає усвідомлювати себе часткою людської спільноти, відчувати свій зв'язок з суспільством.

Дитина 5-6 років має елементарні знання про життя (його закони, правила, норми), саму себе (свої можливості, чесноти й вади, уподобання, статево-вікові відмінності), сферу людських стосунків. Зрозуміло, що життєвий досвід малюка, ще досить обмежений , перелік його умінь та життєвих досягнень обмежений. Проте саме в дошкільному віці закладаються основи  життєвої компетентності взагалі.

Виокремлюють 4 групи властивостей особистості, які визначають неповторність її соціально-психологічного світосприйняття:

Перша група – властивості, які забезпечують розвиток і використання соціальних здібностей дитини (соціальна перцепція, уява, інтелект, емпатія).

Друга група – властивості, що формуються в процесі взаємодії членів групи в результаті соціального впливу (конформність, довіра, почуття солідарності).

Третя група – властивості пов’язані з соціальною поведінкою, позицією особистості (соціальна активність, відповідальність, готовність допомогти).

Четверта група – властивості, пов’язані із загально – психологічними та соціально-психологічними особливостями (гнучкість мислення).

Типи сформованої соціальної компетентності:

Гармонійний тип – прояви поведінки і діяльності цих дошкільників збалансовані, узгоджені. Чуйні, ініціюють  підтримку партнера, швидко орієнтуються у нових умовах.

Гіперсоціальний тип – соціальна активність розвинена більше за власну індивідуальність. Переважає прагнення зробити «як слід, як вимагають», турботливі, опікуються інтересами інших.

Демонстративний тип – активність таких дітей егоїстична, вони – індивідуалісти за своїм вибором, самовпевнені, наполегливі, командують, ніколи не підкорюють, нетовариські.

Деструктивний тип – неслухняні, агресивні, заздрісні, недоброзичливі, порушують дисципліну, не виконують моральні обов’язки.

Як свідчать дані, лише п’ята частина старших дошкільників належить до гармонійного типу. Саме цю категорію дітей можна кваліфікувати як власне соціально компетентну. Представники трьох інших типів, які становлять 80% від усієї групи, характеризуються недостатньою зрілістю, а отже, й недостатньою компетентністю.

«Бережи зір змолоду: дитяча гімнастика для очей»

Дитяча гімнастика для очей

На сьогоднішній день причини хвороб очей у дітей часто виникають через те, що малюки з самого раннього віку користуються комп'ютерами та електронними пристроями. Дитячі оченята не витримують покладеної на них «електронного» навантаження. Тому лікарі рекомендують батькам вчити дітей робити очну гімнастику.

Пропонуємо вам дев'ять нескладних, але ефективних вправ для профілактики здоров'я очей ваших малюків. Дитина зможе робити їх самостійно, але буде краще, якщо гімнастика стане ритуалом, який виконує вся родина.

Вправи для очей для дітей 2-4 років

У цьому віці малюки ще не вміють довго концентрувати увагу на якійсь одній справі, тому зарядка для дітей від двох до чотирьох років має бути максимально простою і веселою. Краще, якщо вона буде проходити в ігровій формі і не займе більше однієї-двох хвилин. Вправи з дітьми в цьому віці можна виконувати в будь-якій зручній періодичності. Але краще всього не менше трьох разів на день.

Вправа 1. Жмурки

Ця вправа-гра попереджає розвиток порушень зору.

Попросіть дитину замружитися і полічіть до трьох. Потім попросіть малюка відкрити оченята. Ваше завдання - навчити дитину спочатку сильно напружувати, а потім максимально розслабляти очі.

Вправа 2. Крила метелика

Вправа покращує циркуляцію крові.

Запропонуйте дитині уявити, що вії - це крильця метелика. Покажіть дитині на своєму прикладі, як моргати очима. Через десять секунд закінчіть вправу і дайте очам відпочинок на п'ять-десять секунд. Далі повторіть рух ще один-два рази. Запропонуйте малюкові повторити за вами.

Вправа 3. Віршик-потішка

Ця зарядка дозволить зняти напругу і зміцнити очні м'язи.

Так само, як в іграх на розвиток дрібної моторики, в цій вправі нам на допомогу приходять віршики-потішки. Малюки набагато охочіше виконують вправи, в яких простежується певний ритм і форма. Можна використовувати такий вірш:

Сидимо в автобусі ми,
Дивимось на всі боки.
(дивимося вправо-вліво не повертаючи голови)
Дивимося вгору, дивимось униз
А автобус наш стоїть, що ж це він притих?
(замружуватися)
Внизу річка - глибоко,
(відкриваємо очі і дивимося вниз, на кінчик носа, не опускаючи голови)
Вгорі пташки - високо.
(дивимося вгору, на точку між бровами)
Двірники – туди-сюди
Витирають личенько.
(швидко моргаємо)
Колеса закрутилися,
Вперед ми покотилися.
(Здійснюємо кругові рухи очима)

Поясніть малюкові і покажіть на своєму прикладі, як виконувати цю вправу, не обертаючи головою.

Вправи для очей для дітей 5-6 років

Чим старшою стає дитина, тим більш усвідомлено вона підходить до гімнастики для очей. Звичайно, їй ще не вистачає посидючості на довгі або занадто складні вправи, але сконцентруватися на кілька хвилин для виконання завдання вона здатна.
Вправа 1. Геометрія

Ця вправа покращує кровообіг.
Підготуйте заздалегідь допоміжний матеріал: зображення геометричних фігур - коло, квадрат, трикутник - і указку або предмет, який можна замість неї використовувати.

Прикріпіть заготовки на стіну. Попросіть дитину стежити за кінчиком указки тільки очима, не повертаючи голови. По черзі покажіть всі кути квадрата і трикутника, обведіть кордон фігури. Потім запропонуйте дитині побути «учителем геометрії», а самі займіть його місце.

Вправа 2. Малювання очима

Вправа спрямована на зміцнення очних м'язів.

Це завдання буде корисним не тільки для зору, але й для розвитку талантів дитини. Воно схоже на попереднє, але вимагає більш творчого підходу.

Запропонуйте малюкові намалювати будиночок, собаку, дерево, чоловічка, тільки замість пензлика і фарб використовуючи погляд. Можна подати приклад, намалювавши очима який-небудь нескладний малюнок або букву.

Вправа 3. Розминка

Ця вправа підходить для зняття напруги з очей.
Тут ми будемо використовувати віршики-потішки, як і в попередніх вправах.
Один, два, три, чотири.
Оченята щось втомились.
(закриваємо вічка)
Треба глибоко дихати,
(робимо вдих)
А оченятам по колу бігати.
(відкриваємо очі, поглядом «малюємо» окружність)
Швидко-швидко відкрили й закрили.
(часто моргаємо)
Оченята відпочили.
(закриваємо очі, накриваємо їх долоньками)
Один, два, три, чотири.
(відкриваємо очі, посміхаємося)

Вправи для очей для школярів

З початком шкільного життя дитина стає серйознішою, відповідальнішою та розважливою. Крім того, малюк почуває себе дорослим, тому зарядка під віршики-потішки стає неактуальною: потрібні більш серйозні і складні завдання. До вашої уваги три ефективні вправи, які будуть цікаві школярам молодших, а іноді й старших, класів.

Вправа 1. Будиночок з долоньок

Вправа спрямована на поліпшення кровопостачання.
Вправа рекомендована в якості розминки перед основною зарядкою для очей, а також для розслаблення очних м'язів. Лікарі-офтальмологи рекомендують виконувати цю вправу через кожні півгодини роботи за комп'ютером, читання, перегляду телевізора.

Зробіть вправу самі, а потім покажіть техніку виконання дитині.

Складіть долоні навхрест так, щоб перехрещувалися тільки пальці. Одержаний «будиночок» з долонь «надіньте» на перенісся. Таким чином, очі повинні опинитися під виїмками в долонях, а схрещені пальці - на лобі. Руки повинні щільно прилягати до обличчя, не пропускаючи світла.

Тепер, коли очі перебувають в абсолютній темряві, починайте «малювати» очними яблуками цифри і букви. Для різноманітності можна зробити базові рухи: часте моргання, рухи вліво-вправо, вгору-вниз.
Час цієї розминки становить від однієї до двох хвилин.

Вправа 2. Уявна картина

Вправа для поліпшення «акомодації» - здатності чітко бачити предмети, що знаходяться на різній відстані від ока.

Ця вправа рекомендована для дітей шкільного віку, а також для дорослих. Вона не тільки покращує зір, тренує всі м'язи ока, а й сприяє розвитку фантазії та уяви, що особливо актуально, коли мова йде про учнів початкової школи.

Разом з дитиною на аркуші ватману намалюйте картину: піщаний берег, море, вдалині видніються скелі, на хвилях погойдується кораблик. Приділіть увагу і дрібним деталям: птахи в небі, камінчики на березі, баранці хвиль.

Коли заготовка буде готова, прикріпіть її на стіну і запропонуйте дитині вдивлятися в намальовану картину, роздивлятися промальовані дрібниці, а також додумувати щось своє. Пізніше, коли дитина навчиться уявляти морський берег без допоміжних матеріалів, картину можна прибрати.
Час виконання вправи не має перевищувати п'яти-семи хвилин. Якщо дитина занудьгує раніше, заняття слід припинити.

Вправа 3. Малюємо носом

Вправа на зняття напруги з очей і шиї.

Очі - не єдине вразливе місце школярів. Довге сидіння за партою сприяє погіршенню кровотоку в області шиї, через що виникають напруга і навіть біль, що також впливає на зір. Запобігти цим неприємним наслідкам допоможе проста вправа.

Запропонуйте дитині носом намалювати в повітрі який-небудь предмет або букву. Спробуйте вгадати, що було намальовано. Дітям дуже подобаються такі завдання, тому гімнастика вийде не тільки корисною, а й приємною.

Зорова гімнастика проста, але корисна. Діти, яких привчили займатися нею з раннього віку, не мають проблем із зором пізніше, коли навантаження на очі значно зростає. Особлива перевага вправ в тому, що вони не вимагають багато часу: всього дев'ять хвилин на день - три рази по три хвилини, - і дитина буде застрахована від перспективи вдягнути окуляри в молодому віці.

«Вчимося безпечно поводитися на дорозі»

Кращий спосіб зберегти своє життя і життя своєї дитини на дорогах - дотримуватися правил дорожнього руху! Виховання у дітей навичок безпечної поведінки на вулицях міста - дуже важлива проблема. Може виникнути питання: навіщо пояснювати дітям особливості руху транспорту, правила переходу вулиці, якщо малюки все одно переходять дорогу, тільки тримаючись за руку дорослого? Бути може, не варто забивати їм голову цими правилами, поки вони ще не ходять самостійно вулицями, не користуються міським транспортом? Але ми завжди повинні пам'ятати про те, що формування свідомої поведінки - це тривалий процес. Це сьогодні дитина усюди ходить за ручку з мамою, а завтра він стане самостійним пішоходом і пасажиром міського транспорту.

Робота з навчання дітей правилам грамотного і безпечної поведінки на вулицях міста, в міському транспорті повинна бути систематичною. Для того щоб вона принесла результати, недостатньо одного заняття або бесіди з дітьми. І ще одна важлива вимога: дітям недостатньо теоретичних знань, вони повинні застосовувати їх на практиці.

У дитячому садку ми проводимо бесіди, заняття, ігри, розваги, виставки на дану тему. Але цього мало - практичне застосування цих знань цілком лягати на ваші плечі. Єдність наших і ваших вимог до дітей - це умова безпеки наших дітей! Діти завжди поруч з нами, вони дивляться на нас, наслідують нам. Вони наше життя, наше продовження, наш сенс зберегти наше майбутнє - наших дітлахів, забезпечити їм здоров'я і життя - головне завдання батьків і всіх дорослих. Лихо, давлячи на газ за кермом своїх автомобілів, переходячи проїжджу частину на червоний сигнал світлофора або взагалі в недозволеному місці, не забувайте, що поруч з вами ваші діти, такі ж учасники дорожнього руху, що повторюють і повністю копіюють зневажливе і часто небезпечне ставлення дорослих до дотримання правил дорожнього руху. Саме дорослі (батьки) закладають негативні звички порушувати правила безпечної поведінки на дорозі - основу можливої \u200b\u200bмайбутньої трагедії. Батьки повинні твердо засвоїти силу власного прикладу. 

Ви - об'єкт любові і наслідування для дитини. Це необхідно пам'ятати завжди і тим більше, коли ви робите крок на проїжджу частину дороги разом з малюком.

Консультація для батьків

«Чи легко навчити дитину правильно поводитися на дорозі?»

На перший погляд легко. Треба тільки познайомити його з основними вимогами Правил дорожнього руху і ніяких проблем.

Насправді дуже важко. Адже ми, батьки, кожен день на очах рідного чада порушуємо ці самі горезвісні Правила, і не замислюємося, що ставимо перед дитиною нездійсненне завдання: як правильно? Як кажуть або як роблять?

Коли ж дитина потрапляє в дорожню пригоду, то винні всі: водій, дитячий сад, школа, Державтоінспекція. Чому не навчили, не показали, не вберегли? Забуваючи при цьому, що в першу чергу батьки своїм прикладом повинні навчити і вберегти. 

Якщо ви дійсно зацікавлені в тому, щоб ваша дитина володів навичками безпечної поведінки на дорозі, то чи не зводите процес навчання до порожньої і непотрібної фразі: "Будь обережний на дорозі». Вона не пояснює дитині, чого власне на дорозі треба боятися. Де його може підстерігати небезпека? Краще використовуйте рух в дитячий сад і назад для відпрацювання навичок поведінки на дорозі.

Дитина твердо повинна знати, що дорогу можна переходити тільки у встановлених місцях: на пішохідному переході і на перехресті. Але і в даному випадку ніхто не може гарантувати його безпеку. Тому, перш ніж вийти на дорогу, зупиніться з дитиною на відстані 50см - 1метра від краю проїжджої частини, зверніть його увагу. що подивитися наліво і направо треба обов'язково з поворотом голови, і якщо з обох сторін немає транспорту становить небезпеку, можна вийти на проїжджу частину. переходити дорогу треба спокійним розміреним кроком і не в якому разі не бігом.

Велику небезпеку для дітей представляють не регульовані пішохідні переходи. Тут дитині важливо переконатися, що відстань до автомашин з обох сторін дозволить йому перейти дорогу без зупинки на середині проїзної частини.

На регульованому пішохідному переході поясніть дитині, що червоний і жовтий сигнал світлофора - забороняють. Особливо небезпечно виходити на дорогу при жовтому сигналі, бо деякі машини завершують проїзд перехрестя і при цьому збільшують швидкість. Зелений сигнал - дозволяючий, але він не гарантує пішоходу безпечний перехід, тому перш ніж вийти на дорогу треба подивитися наліво і направо і переконатися, що всі машини зупинилися, небезпеки немає.

Часто хлопці опиняються під колесами транспорту, коли, вийшовши з автобуса або тролейбуса, намагаються перейти на іншу сторону дороги. Поясніть дитині, що в даному випадку небезпечно обходити транспортний засіб як попереду, так і ззаду, тому що воно велике і через нього нічого не видно. Треба почекати поки автобус або тролейбус поїде.

Велику небезпеку для дітей представляють предмети, загороджують огляд (паркани, які стоять автомашини, взимку - замети, влітку - чагарники, дерева). Краще відійти від них подалі, і перейти дорогу, де безпечно.

Шановні батьки! Пам'ятайте!

Дитина вчиться законам доріг, беручи приклад з членів сім'ї та інших дорослих. Особливо приклад тата і мами вчить дисциплінованого поведінки на дорозі не тільки вашої дитини, але інших батьків.

Бережіть дитину!

Консультація для батьків«Безпека дітей на дорогах»

Швидкість руху, щільність транспортних потоків на вулицях і дорогах нашої країни швидко зростають, і будуть прогресувати надалі. Тому забезпечення безпеки руху стає все більш державним завданням. Особливе значення у вирішенні цієї проблеми має завчасна і правильна підготовка самих маленьких наших пішоходів - дітей, яких вже зараз за воротами будинку підстерігають серйозні труднощі і небезпеки, і жити яким доведеться при великій інтенсивності автомобільного руху.

 

 

 

Причиною дорожньо-транспортних пригод найчастіше є самі діти. Призводить до цього незнання елементарних основ правил дорожнього руху, байдуже ставлення дорослих до поведінки дітей на проїжджій частині. Маючи змогу діяти самостійно діти, особливо молодшого віку, Мало зважають на реальними небезпеками на дорозі. Пояснюється це тим, що вони не в змозі правильно визначити відстань до машини, що наближається і її швидкість і переоцінюють власні можливості, вважають себе швидкими і спритними. У них ще не виробилося здатність передбачати можливість виникнення небезпеки в мінливої \u200b\u200bдорожню обстановку. Тому вони безтурботно вибігають на дорогу перед зупинилася машиною і раптово з'являються на шляху в іншої. Вони вважають цілком природним виїхати на проїжджу частину на дитячому велосипеді або затіяти тут веселу гру.

На жаль, багатьом батькам властиво оману, що дитину треба вчити безпечній поведінці на вулицях ближче до того часу, коли він піде в дитячий сад або школу. Але так думати небезпечно! Адже у дітей цілий комплекс звичок (непомітно для нього і для нас) складається з самого раннього дитинства. У тому числі і манера поведінки.

Тому перед педагогами дошкільного закладу стоїть завдання - донести інформацію не тільки до дітей, але і їхніх батьків таким чином, щоб у них виробилася життєво важлива звичка дотримуватися правил дорожнього руху і навчити чинити так само своїх дітей. Вирішити це завдання не просто, але необхідно.

Уникнути цих небезпек можна лише шляхом відповідного виховання і навчання дитини з самого раннього віку.

Робота з профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму буде найбільш ефектною, якщо її вести в трьох напрямках: робота з дітьми, педагогами, батьками.

Шановні мами і тата!

Ви можете запитати: Навіщо пояснювати дітям особливості руху транспорту, правила переходу вулиці, якщо малюки все одно переходять дорогу, Тільки тримаючись за руку дорослого? Може, не варто забивати їм голову цими правилами, поки вони ще не ходять самостійно вулицями, не користуються міським транспортом? Але ми завжди повинні пам'ятати про те, що формування свідомої поведінки - це тривалий процес. Це сьогодні дитина усюди ходить за ручку з мамою, а завтра він стане самостійним пішоходом і пасажиром міського транспорту.

 

 

 

Робота з навчання дітей правилам грамотного і безпечної поведінки на вулицях міста, в міському транспорті повинна бути систематичною.

У дитячому садку ми проводимо бесіди, заняття, ігри, розваги, виставки на дану тему. Але цього мало - практичне застосування цих знань цілком лягати на ваші плечі. Єдність наших і ваших вимог до дітей - це умова безпеки наших дітей! Діти завжди поруч з нами, вони дивляться на нас, наслідують нам. Вони наше життя, наше продовження, наш сенс зберегти наше майбутнє - наших дітлахів, забезпечити їм здоров'я і життя - головне завдання батьків і всіх дорослих. Лихо, давлячи на газ за кермом своїх автомобілів, переходячи проїжджу частину на червоний сигнал світлофора або взагалі в недозволеному місці, не забувайте, що поруч з вами ваші діти, такі ж учасники дорожнього руху, Що повторюють і повністю копіюють зневажливе і часто небезпечне ставлення дорослих до дотримання правил дорожнього руху. Саме дорослі (батьки) закладають негативні звички порушувати правила безпечної поведінки на дорозі - основу можливої \u200b\u200bмайбутньої трагедії. батьки повинні твердо засвоїти силу власного прикладу.

Ви - об'єкт любові і наслідування для дитини. Це необхідно пам'ятати завжди і тим більше, коли ви робите крок на проїжджу частину дороги разом з малюком.

Щоб дитина не потрапила в біду, виховуйте у нього повагу до правил дорожнього руху терпляче, Щодня, ненав'язливо.

Дитина повинна грати тільки у дворі під вашим наглядом. Він повинен знати: на дорогу виходити не можна.

Чи не залякуйте дитини, а спостерігайте разом з ним, пояснюйте, що відбувається з транспортом, пішоходами.

Нехай ваш малюк сам приведе вас в дитячий сад і з дитячого садка додому. Ваша дитина повинна знати:

на дорогу виходити не можна;

- дорогу можна переходити тільки з дорослими, тримаючись за руку дорослого;

переходити дорогу треба по переходу спокійним кроком

Пішоходи - це люди, які йдуть по вулиці

Для того щоб був порядок на дорозі, Щоб не було аварій, щоб пішохід не потрапив під машину, треба підкорятися світлофору: Червоне світло - руху немає, жовте світло - увага, А зелений говорить: «Проходьте, шлях відкритий»

Машини бувають різні (Вантажні, легкові) ; це транспорт. Машинами керують водії. Для транспорту призначене шосе (дорога) . Коли ми їдемо в транспорті, нас називають пасажирами. Під час їзди в транспорті не можна висовуватися з вікна.

Дитина вчиться законам дороги, Перш за все, на прикладі дорослих. Приклад старших повинен сприяти виробленню у дитини звички поводитися відповідно до Правил дорожнього руху. Це головний фактор виховання дисциплінованого поведінки на вулиці. Іншими словами, успіх профілактики дитячого дорожнього травматизму залежить від свідомості, особистої культури та дисциплінованості самих батьків. Не залишайтеся байдужими до поведінки на дорозі чужих, Що не ваших дітей. Бути може, зауваження, зроблене Вами дитині, вчасно простягнута рука допомоги дозволить запобігти можливій біду.

  Оздоровлюємо дітей разом

Залучення сім'ї до життя дошкільного закладу, формування почуття єдності між батьками і педагогами — один з пріоритетних напрямів у роботі педагогічного колективу. Якщо це почуття не сформовано, батьки і педагоги можуть відчути себе не союзниками та однодумцями, а опонентами, які перебувають «по різні боки барикади». Тоді як єдність цінностей та вимог з боку дорослих забезпечує нормальний розвиток дитини і дає змогу педагогам прямо чи опосередковано впливати на сімейне виховання дітей

Нікого не варто переконувати у тому, що і батьки, і педагоги хочуть бачити дітей здоровими й щасливими. Тому питання взаємозв'язку дошкільного закладу та сім'ї щодо зміцнення здоров'я та забезпечення ефективного фізичного розвитку дитини ніколи не втрачає своєї актуальності, а сьогодні, враховуючи стан здоров'я сучасних дошкільників, набуває ще більшої гостроти.

Щоб зберегти та зміцнити здоров'я дитини, дорослі мають:

• створити у дошкільному закладі та сім'ї умови для зміцнення здоров'я і зниження захворюваності дітей;

• обладнати зони фізичної активності;

• забезпечити раціональний режим дня та повноцінне, збалансоване харчування;

• проводити загартовувальні та загальнозміцнювальні процедури (фізичні вправи, масаж тощо);

• забезпечити кваліфікований медичний нагляд;

• формувати навички здорового способу життя, зокрема — власним прикладом. 

Зберегти та зміцнити здоров'я дітей можна лише завдяки спільним зусиллям педагогів і батьків. На жаль, батьки часто не мають достатніх знань про те, що саме слід робити, щоб дитина росла здоровою і повноцінно розвивалася. Тому дуже важливо сформувати у них певний рівень довіри до працівників дошкільного закладу як до фахівців, що володіють знаннями і вміннями, яких так бракує батькам. Формування довірчих стосунків — складний і тривалий процес. Для того, щоб домогтися єдності інтересів та переконань батьків і педагогів, необхідна спеціальна цілеспрямована робота з кожною родиною. При цьому важливо враховувати як характер родини, так і фахові особливості педагогів, які спілкуються з цією родиною.

Основними завданнями, що стоять перед дошкільними закладами у роботі з батьками, є:

• вивчення родин дітей;

• педагогічне просвітництво батьків;

• залучення батьків до активної участі в освітньому процесі;

• вивчення та поширення найкращого сімейного досвіду з розвитку дошкільників.

Організація процесу залучення батьків до взаємодії з педагогами

Вивчення досвіду роботи дошкільних навчальних закладів показало, що на практиці використовуються в основному стандартні форми роботи з родинами, зокрема:

• батьківські збори; 

• консультування;

• дні відкритих дверей;

• взаємодія з батьківськими комітетами.

Слід зауважити, що активність батьків стосовно заходів, які проводить дошкільний заклад, досить низька. Спостерігається також зниження інтересу батьків до інформації психолого-педагогічного характеру, навіть за відсутності умінь та навичок з виховання та розвитку дітей.

Саме тому роботі з батьками сьогодні слід приділити особливу увагу. Процес залучення батьків до освітнього процесу дошкільного закладу є досить складним і містить такі етапи:

• актуалізація потреб батьків в освіті і розвитку власної дитини;

• забезпечення психолого-педагогічної просвіти батьків як замовників освітніх послуг у дошкільному закладі;

• партнерська взаємодія педагогів і батьків на основі гуманізації відносин, пріоритету загальнолюдських цінностей, особистісно-діяльнісного підходу до організації освітнього процесу з дітьми.

Відтак усі форми роботи з батьками набувають особистісного спрямування і наповнюються новим змістом, а саме:

• особистісна орієнтація на дитину;

• ділова позиція педагога — поруч із батьками у їхньому ставленні до дитини, до її розвитку з усіма радощами і труднощами; 

• конкретний прикладний характер;

• пріоритет розв'язання проблеми, яка стоїть перед батьками найгостріше;

• сувора регламентація за часом та спрямування на конкретний очікуваний результат;

• психологічний зміст взаємодії.

• Умови ефективної взаємодії дошкільного закладу та родини 

• у процесі оздоровлення та фізичного розвитку дітей

Ефективність співпраці батьків і педагогів залежить насамперед від того, як складається взаємодія дорослих у цьому процесі. Результат фізичного розвитку і зміцнення здоров'я дітей може бути успішним лише за умови, якщо педагоги і батьки стануть рівноправними партнерами, адже вони виховують тих самих дітей. У основі цього союзу має бути:

• єдність прагнень та інтересів, поглядів на освітній процес;

• вироблення спільних цілей та завдань;

• спільний пошук шляхів досягнення очікуваних результатів.

Будь-які форми роботи будуть ефективними лише за умови найбільш сприятливого індивідуального стилю взаємин з кожною родиною. Дуже важливо, щоб педагоги створювали умови для максимального використання потенціалу сімей у процесі розвитку індивідуальності дитини, її інтересів і здібностей. Але найважливішим є створення індивідуальних програм формування та зміцнення здоров'я кожної дитини.

Виховання

самостійності

у дошкільників

Зазвичай батьки починають замислюватися про самостійність своєї дитини, коли вона починає ходити до школи. Проте починати виховувати цю якість потрібно набагато раніше – і чим раніше, тим більших успіхів можна досягти.                                                                                             

 Перш ніж говорити про те, як же виховувати в дітях самостійність і коли необхідно це робити, потрібно визначитися з тим, що це таке. Відповідь на питання, що ж таке самостійність, буде різною, залежно від віку дитини. Зазвичай, самостійність розуміють приблизно так: «це вміння людини особисто, без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям», «це вміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки » тощо. Але всі ці визначення практично не застосовні до маленьких дітей - 2-3-х років або до дошкільнят, хоча і в них ми можемо спостерігати деякі навички самостійності.

 Прийнятно використовувати наступне визначення самостійності: «це здатність себе зайняти, здатність чимось займатися самому якийсь час, без допомоги дорослих». Фахівці визначають самостійність таким чином: вміння діяти за власною ініціативою, помічати необхідність своєї участі в тих чи інших обставинах; вміння виконувати звичні справи без звернення за допомогою і контролю дорослого; вміння усвідомлено діяти в ситуації заданих вимог та умов діяльності; вміння усвідомлено діяти в нових умовах (поставити мету, врахувати умови, здійснювати елементарне планування, отримати результат); вміння здійснювати елементарний самоконтроль і самооцінку результатів діяльності; вміння переносити відомі способи дій в нові умови.

 Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано. Давайте відзначимо найбільш важливі етапи та вікові періоди для становлення цієї найважливішої людської якості.

Етапи становлення

Ранній вік.

Вже в 1-2 роки у дитини починають з'являтися перші ознаки самостійних дій. 

 Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки. Існує навіть таке поняття, як криза 3-х років, коли дитина раз у раз заявляє: «Я сам!». У цьому віці вона все хоче робити самостійно, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки. До кінця цього періоду самостійність стає відносно стійкою особливістю особистості дитини. Як бачимо, передумови розвитку самостійності складаються в ранньому віці, однак лише починаючи з дошкільного віку, вона набуває системність і може розглядатися як особлива особистісна якість, а не просто як епізодична характеристика дитячої поведінки.

Рекомендації:

1. Необхідно пам'ятати, що не потрібно виконувати за дитину те, що вона може зробити сама. Якщо дитина вже навчився, наприклад, одягатися без допомоги дорослого, то дайте їй можливість робити це самостійно! Звичайно, Ви можете одягнути дитину швидше, ніж вона зробить це сама, чи нагодувати її, не забруднивши одяг і все навколо. Але тоді Ви будете заважати зростанню самостійності дитини. 

2. Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо вона сама просить дорослого про допомогу. Не потрібно втручатися в діяльність дитини тоді, коли вона чимось зайнята, якщо вона не просить Вас про це. Звичайно, дорослі часто краще розуміють, як виконати ту чи іншу дію, але важливо дати можливість дитині знайти рішення самостійно! Нехай дитина вчиться осягати якісь речі самостійно і робити маленькі відкриття. Але батькам при цьому слід бути розумними! Якщо дитина робить щось, що являє небезпеку для неї, то слід, звичайно ж, захистити її від цього, навіть якщо вона не просить про це. 

3. Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності. У цьому віці дитина дуже часто повторює: «Я сам!». 

Важливо не перешкоджати їй в цьому прагненні (звичайно, в межах розумного), всіляко стимулювати її спроби до самостійних дій.

Дуже часто батьки на невмілі спроби свого чада щось зробити самостійно реагують так: «Не заважай!», «Відійди», «Ти ще маленька, не впораєшся, я сам (а) все зроблю» і т.д.

 Намагайтеся давати дитині можливість спробувати свої сили. Хоче помити підлогу, - дайте відерце і ганчірку. Вам буде потрібно потім усього кілька хвилин, щоб непомітно прибрати за дитиною калюжі, що утворилися в результаті праці, але зате у неї будуть формуватися навички не  тільки самостійності, але й працьовитості. Хоче попрати свій носовичок? Дозвольте зробити це Нічого страшного, якщо потім Вам доведеться перепрати , адже в даний момент не так важливий кінцевий результат. Підтримуйте дитину і схвалюйте її дії - адже вона так має потребу в цьому. Головне не робити предметом глузувань її невмілі спроби.

 Адже від малюка деколи потрібно дуже багато зусиль для того, щоб зробити те, що дорослому здається простим і нескладним.

 Якщо у дитини щось не виходить, можна делікатно пояснити їй помилку і обов'язково підбадьорити, допомогти повірити в те, що у неї обов'язково все вийде. 

Дошкільний вік 

1. У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що вона сьогодні одягне. Але при цьому варто не забувати, що дитині потрібно допомогти з вибором. Їй потрібно пояснити, наприклад, що зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до весни, а от з осінніх речей вона може вибрати те , що більше до душі. Можна також починати разом з дитиною робити покупки в магазині і враховувати її вибір.

 2. Але, мабуть, головне завдання дорослого - привчити дитину до думки, що для неї, як і для всіх в сім'ї, існують певні правила і норми поведінки, і вона повинна їм відповідати. Для цього важливо закріпити за дитиною постійне доручення, відповідне до її віку. Звичайно, можливості дитини в дошкільному віці ще дуже невеликі, але все-таки вони є. Навіть найменший малюк 2-3-х років, а тим більше дошкільник, в змозі прибрати, наприклад, свій куточок з іграшками. Також обов'язком дошкільника в сім'ї може стати поливання кімнатних рослин, допомога у сервіровці обіднього столу (розкласти серветки, столові прибори, поставити хліб) допомога у догляді за домашнім вихованцем тощо.

 3. Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте їй зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності)

 4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самому собі заняття і якийсь час займатися чимось, не залучаючи до цього дорослих. 

5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, найчастіше , гіперопіка дитини і повне усунення від практичних дій.

“Дисципліна дорослих на вулиці - запорука безпеки дитини”

В зв’язку із збільшенням кількості автомобілів на дорогах та зростанням інтенсивності вуличного руху необхідно в дитячому закладі пердбачити комплекс самих різноманітних заходів по формуванню у дітей навичок правильної поведінки на вулиці. Знайомити з цими правилами, дотримання яких обов’язковим законом для кожного, слід починати з раннього віку, оскільки знання, одержанні в дитинстві, найбільш міцні, а правила засвоєні в ці роки, в майбутьньому стають нормою поведінки, а їх дотримання – потребою людини.

     Батьки повинні самі суворо дотримуватися правил дорожнього руху, подаючи цим самим добрий приклад своїм дітям. Тільки в тісному зв’язку з сім’єю д/з може виховати міцні навички культурної поведінки дітей на вулиці. Тільки тоді звичка правильно ходити по вулиці стане нормою поведінки для дітей.

   У попередженні дорожньо-транспортних випадків з дітьми важливу роль відіграє робота дорослих з роз’яснення дошкільникам правил дорожнього руху і прищеплення навичок дисциплінованого поводження на вулицях і дорогах. Щоб не допустити лиха на дорозі. Вам необхідно:

· Вчити переходити вулиці на зелений сигнал світлофора, у встановлених місцях та підземними переходами;

· Не дозволяти дітям з’являтися зненацька перед транспортними засобами;

· Вчити дітей правильно обходити транспорт, що стоїть: автобус, тролейбус – позаду, трамвай – спереду;

· Не дозволяти дітям самостійно їздити на громадському транспорті;

· Не допускати ігор дітей на проїжджій частині дороги;

· Не дозволяти дітям грати з м’ячем, кататися на велосипеді, ковзанах, санчатах, роликах, на проїжджій частини дороги та поблизу неї – це може коштувати дитині життя;

· Не чіплятися на підніжку транспорту і не стрибати на ходу, щоб своїм прикладом не заохотити дітей;

· Не подавати дітям негативних прикладів, порушуючи правила дорожнього руху.

І хоча в дошкільних закладах педагоги проводять заняття з дітьми по правилам дорожнього руху, на радіо і телебаченні виходять спеціальні тематичні передачі, у різних видавництвах готуються брошури, плакати, листівки, пропагують правила дорожнього руху, проте ситуація на краще не змінюється. Більш того, з року в рік дитячий травматизм зростає, діти гинуть і отримують каліцтва, як і раніше, більшою частиною в безпосередній близькості від будинку.

Більшість батьків, стурбованих за своїх дітей, вдаються до лайки, багатослівним попереджень і навіть до покарань. Такий метод не дає ефекту, адже дитина 3-5 років (а часто і старше) не може усвідомити небезпеку. Він не представляє автомобіль в якості небезпеки, яка може принести каліцтво або позбавити життя, навпаки, з автомобілем у нього пов'язані приємні враження. Ніщо так не тягне малюка, як автомобіль чи то іграшковий або справжній. Дитину можна навчити виконувати всі вимоги безпеки, не вдаючись до залякування. Дитині необхідно пояснити, що проїзна частина призначена виключно для транспортних засобів, а не для ігор. Можна навчити дітей ще до того, як вони підуть в школу, вмінню орієнтуватися в транспортній середовищі, прогнозувати різні ситуації, правильно визначати місце, де можна переходити дорогу, а перед переходом бути досить терплячим і завжди озирнутися по сторонах, перш ніж зійти з тротуару.

Терпіння і наполегливість є ефективними засобами, що забезпечують успіх справи. Терпіння і наполегливість - те, чого нам так не вистачає в повсякденному житті. Терпіння і наполегливість, якими нам необхідно запастися хоча б заради порятунку життя і здоров'я власних дітей.

Швидкість руху, щільність транспортних потоків на вулицях і дорогах нашої країни швидко зростають і будуть прогресувати надалі. Тому забезпечення безпеки руху ставати все більш важливою державною задачею. Особливе значення у вирішенні цієї проблеми має завчасна і правильна підготовка самих маленьких наших пішоходів - дітей, яких вже зараз за воротами будинку підстерігають серйозні труднощі і небезпеки, і яким доведеться жити при незрівнянно більшої інтенсивності автомобільного руху.

Причиною дорожньо-транспортних пригод найчастіше є самі діти. Призводить до цього незнання елементарних основ правил дорожнього руху, байдуже ставлення дорослих до поведінки дітей на проїжджій частині. Надані самим собі, діти, особливо молодшого віку, мало рахуються з реальними небезпеками на дорозі. Пояснюється це тим, що вони не вміють ще належною мірою керувати своєю поведінкою. Вони не в змозі правильно визначити відстань до машини, що наближається і її швидкість, і переоцінюють власні можливості, вважають себе швидкими і вправними. У них ще не виробилася здатність передбачати можливість виникнення небезпеки в мінливої дорожній обстановці. Тому вони безтурботно вибігають на дорогу перед зупинився машиною і раптово з'являються на шляху в інший. Вони вважають цілком природним виїхати на проїжджу частину на дитячому велосипеді або затіяти тут веселу гру.

Уникнути цих небезпек можна лише шляхом відповідного виховання і навчання дитини. Важливо знати що можуть самі діти:

ПОЧИНАЮЧИ з 3-4 років

- дитина може відрізнити рухому машину від стоїть на місці. Про гальмівному шляху він ще уявлення не має. Він упевнений, що машина може зупинитися миттєво.

ПОЧИНАЮЧИ з 6 років

- дитина все ще має досить обмежений кут зору: боковим зором він бачить приблизно дві третини того, що бачать дорослі;

- більшість дітей не вміють визначити, що рухається швидше: велосипед або спортивна машина;

- вони ще не вміють правильно розподіляти увагу і відокремлювати істотне від незначного. М'яч котиться по проїжджій частині, може зайняти всі їх увагу.

ЛИШЕ ПОЧИНАЮЧИ з 7 років

- діти можуть більш впевнено відрізнити праву сторону дороги від лівої.

ПОЧИНАЮЧИ з 8 років

- діти вже можуть миттєво реагувати, тобто тут же зупинятися на оклик;

- вони вже наполовину досвідчені пішоходи;

- вони розвивають основні навички їзди на велосипеді. Тепер вони поступово вчаться об'їжджати перешкоди, робити круті повороти;

- вони можуть визначити, звідки доноситься шум;

- вони вчаться розуміти зв'язок між величиною предмета, його віддаленістю і часом. Вони засвоюють, що автомобіль здається тим більше, чим ближче він знаходиться;

- вони можуть відмовлятися від початої дії, тобто, ступивши на проїжджу частину, знову повернутися на тротуар;

- але вони досі не можуть розпізнавати чреваті небезпекою ситуації.

Важливо щоб батьки були прикладом для дітей у дотриманні правил дорожнього руху.

- Не поспішайте, переходьте дорогу розміреним кроком.

- Виходячи на проїжджу частину дороги, припиніть розмовляти - дитина повинна звикнути, що при переході дороги потрібно зосередитися.

- Не переходьте дорогу на червоний або жовтий сигнал світлофора.

- Переходьте дорогу тільки в місцях, позначених дорожнім знаком "Пішохідний перехід".

- З автобуса, тролейбуса, трамвая, таксі виходьте першими. В іншому випадку дитина може впасти або побігти на проїжджу частину дороги.

- Залучайте дитину до участі у ваших спостереженнях за обстановкою на дорозі: показуйте йому ті машини, які готуються повертати, їдуть з великою швидкістю і т. д.

- Не виходьте з дитиною з-за машини, кущів, не оглянувши попередньо дороги, - це типова помилка, і не можна допускати, щоб діти її повторювали.

- Не дозволяйте дітям гратися поблизу доріг і на проїжджій частині вулиці.

ДОТРИМУВАТИСЯ ПРАВИЛ НЕОБХІДНО ТАКОЖ  В АВТОМОБІЛІ.

Тут перед вами відкривається велике поле діяльності, так як приблизно кожна третя дитина, що став жертвою дорожньо-транспортної пригоди, знаходився в якості пасажира в автомобілі. Це доводить, як важливо дотримувати наступні правила:

· Пристібатися ременями необхідно абсолютно всім! У тому числі і в чужому автомобілі, і при їзді на короткі відстані. Якщо це правило автоматично виконується дорослими, то воно легко увійде у дитини в постійну звичку.

· Якщо це можливо, діти повинні займати найбезпечніші місця в автомобілі: середину або праву частину заднього сидіння, так як з нього можна безпечно вийти прямо на тротуар.

· Як водій або пасажир ви теж постійно виявляєте приклад для наслідування. Не будьте агресивні по відношенню до інших учасників руху.  Використовуйте різні ситуації для пояснення правил дорожнього руху, спокійно визнавайте і свої власні помилки.

· Під час тривалих поїздок частіше зупиняйтеся. Дітям необхідно рухатися. Тому вони будуть намагатися звільнитися від ременів або вимотати вам всі нерви.

· Вдавайтеся до альтернативних способів пересування: автобус, залізниця, велосипед або ходьба пішки.

Рекомендації щодо дотримання безпеки життєдіяльності дитини

1. З дому треба виходити завчасно.

2. Бігти не рекомендується. Перед виходом на проїжджу частину необхідно зупинитися на краю тротуару, подивитись ліворуч і праворуч, переконатись у відсутності транспорту. Під час переходу вулиці потрібно, тримати дитину за руку, вчити, щоб вона йшла кроком, тоді краще зможе бачити все навколо.

3. Побачивши потрібний вам транспорт, що стоїть з протилежного боку дороги, не біжіть. Поясніть дитині, що це небезпечно. Під час виходу з транспорту не намагайтесь обійти його спереду або ззаду. Поясніть дитині, що водій зустрічної машини не бачить вас з-за перешкоди. Для переходу дороги потрібно пройти тротуаром до найближчого пішоходного переходу.

4. Виходячи на проїжджу частину з дитиною, припиніть зайві розмови. Вона також повинна звикнути, що під час переходу потрібно мовчати і спостерігати. Переходити дорогу необхідно під прямим кутом.

5. Переходьте дорогу тільки на зелене світло, дитина повинна звикнути, що на червоне світло не переходять, навіть якщо немає машин.

6. Під час переходу вулиці і на зупинках міцно тримайте дитину за руку. Бувають випадки, коли дитина виривається і біжить на проїжджу частину.

7. Пам’ятайте, що дитина вчиться поведінки на вулиці насамперед на вашому прикладі і на власному досвіді.

Порушення Вами рекомендацій, що наведені вище, призводить до засвоєння дітьми неправильної поведінки на вулиці, яку виправити дуже важко.

Пам’ятка для батьків з безпеки життєдіяльності дитини

Увага: вогонь!

Щоб уникнути пожежі, потрібно дотримувати правил пожежної безпеки:

• Зберігайте сірники в місцях, недоступних дітям.

• Не дозволяйте дітям розводити багаття.

• Не дозволяйте самостійно вмикати електроприлади, використовуйте «безпечні розетки».

• Не дозволяйте самостійно вмикати газові прилади, пояснюйте дітям небезпеку, яку вони несуть.

• Не допускайте перегляд телепередач, користування комп'ютером за відсутності дорослих.

• Не залишайте менших дітей без нагляду, особливо біля пожеженебезпечних джерел.

• Не вмикайте електроприлади з пошкодженим дротом чи струмоприймачем.

• Не нагрівайте лаки або фарби на відкритому вогні.

• Не захаращуйте шляхи евакуації.

• Не зберігайте на балконі легкозаймисті речовини.

• Не сушіть речі над газовою плитою.

• Не влаштовуйте піротехнічні заходи з балкону та поруч з будинком.

• Навчайте свою дитину користуватись вогнем та дотримуйте правил пожежної безпеки.

Шановні батьки!
Ставтесь негативно до ігор дітей з вогнем! Роз'яснюйте, що їхні пустощі з вогнем можуть стати причиною пожежі. У разі виникненні пожежі негайно викликайте пожежників, телефонуйте за номером «101»!

Дотримуйте правил цивільної оборони. У разі виникнення загрози виконуйте інструкції, які повідомляє ЗМІ.

Увага: дорога!

• Шановні батьки, слід пам'ятати, що дорога є підвищеною зоною небезпеки наших дітей.

• Не дозволяйте дітям самостійно переходити проїзну частину.

• Не поспішайте, переходьте дорогу розміреним кроком.

• Виходячи на проїжджу частину дороги, припиніть розмовляти — дитина має звикнути до того, що, переходяче дорогу, потрібно зосередитись.

• Не переходьте дорогу на червоний чи жовтий сигнал світлофора.

• Переходьте дорогу лише в місцях, визначених дорожнім знаком — «Пішохідний перехід».

• З автобуса, тролейбуса, трамвая, таксі виходьте першими, щоб дитина не могла впасти чи вибігти на дорогу.

• Не виходьте з дитиною з-за машини, з-за кущів, не глянувши попередньо на дорогу — це типова помилка, і не можна, щоб діти її повторювали.

• Спонукайте дитину до участі у ваших спостереженнях за ситуацією на дорозі: показуйте їй ті авто, які готуються повертати, їдуть з великою швидкістю.

• Під час подорожі залізничним транспортом дотримуйтесь усіх правил та уважно стежте за дітьми.

• Не дозволяйте дітям гратися поблизу доріг і на проїжджій частині, вулиці.

• Пам'ятайте, що проїжджа частина є однз головних місць травмування дітей!

•  

    Особиста безпека дитини:

• Не залишайте дітей дошкільного віку самих удома, навіть на короткий час.

• Не дозволяйте відчиняти двері незнайомцям, навіть одягненим у міліцейську форму.

• Навчайте за потреби користуватися телефоном для виклику служб:

• 101 — пожежі;

• 102 — міліція;

• 103 — швидка допомога;

• 104 — газова служба.

Бажано вивчити з дитиною домашню адресу, ім'я та прізвище і телефон батьків.

• Забороняйте розмовляти з незнайомцями на вулиці та йти з ними, сідати в машину, навіть якщо вони запропонують відвезти дитину до мами. Поясніть, що батьки ніколи не пришлють за дитиною чужу людину.

• Забороняйте піднімати на вулицях незнайомі предмети — вони можуть бути небезпечні (шприці, скло, склянки з рідиною, цукерки чи іншу їжу тощо).

• Не дозволяйте бавитись ріжучими, гострими та вибухонебезпечними предметами. Удома тримайте ці предмети в недоступному для дітей місці.

• Не дозволяйте користуватися ліфтом без супроводу дорослих, учіть правильно користуватись ліфтом і правильно поводитись у разі поломки.

• Запобігайте формування в дитини навичок жорстокого поводження з тваринами. Не дозволяйте дражнити тварину.

• Не дозволяйте вмикати електроприлади за відсутності дорослого.

• Не дозволяйте самостійно виходити на балкон та відчиняти вікна, поясніть дитині, яку небезпеку вони несуть.

• Вивчіть з дитиною домашню адресу, телефон, або вкладіть до кишеньки дитини «особисту картку» з усіма даними, особливо якщо відвідуєте місця з великим скупченням людей.

Проявляйте витримку і навчайте дітей
берегти своє життя та здоров'я.

Бізіборд. Що це? Для чого він потрібен?

Всі батьки вже давно знають, як важливо розвивати дрібну моторику рук.

Адже нервові закінчення на долонях та пальцях пов’язані з центрами головного мозку, які відповідають за мовні здібності, увагу, мислення, координацію в просторі, спостережливість, зорову та рухову пам`ять, концентрацію і уяву.

Саме тому так важливо розвивати пальчики малечі. Існує безліч іграшок, які сприяють розвитку дрібної моторики рук. Але справжньою знахідкою та помічником у розвитку дитини є розвиваюча дошка – бізіборд.

Що ж таке Бізіборд?

Назва говорить сама за себе: busy – зайнятий, board – дошка. І справді, з цією дошкою ваш мацьопик буде зайнятий дуже довго.

Це ігрова панель, найчастіше зроблена з дерева, на якій закріплені різні детальки, які допомагають малюку навчитись керувати своїми пальчиками та знайомлять його з навколишнім світом, з тими речами, які зустрічаються в побуті.

Ідея такої розвиваючої іграшки зовсім не нова. Перші дошки, віддалено схожі на сучасний бізіборд, були розроблені ще на початку XX століття. В Римі у 1907 році Марія Монтессорі запропонувала зробити навчальний стенд з різноманітними побутовими предметами, якими дитина має навчитись користуватися у звичайному житті, але з якими їй, найчастіше, не дозволяють гратись через їх небезпечність. Так, граючись з вимикачем, розеткою, різноманітними застібками, шнурівками, липучками, діти досліджували і тестували всі ці предмети, а також знайомились з їх прямим призначенням, а батьки могли більше не боятися за їх життя.

Однак розвиваюча дошка не лише допомагає освоювати малечі побут, найбільша її користь в тому, що вона:

·        вчить концентрації та терпінню;

·        тренує логічне мислення дитини;

·        сприяє фізичному розвитку;

·        розвиває дрібну моторику;

·        знайомить малюка з кольорами, формами;

·        допомагає розвивати творчу уяву;

·        розширює кругозір;

·        дарує малечі відчуття впевненості;

·        формує бажання вчитися;

·        замінює іграшки, які не мають сенсу;

·        навчає самостійності;

·        дарує трохи вільного часу батькам.